Захист єдиного в Україні сільського музею мистецтв Репортаж 25.08.2025 15:28 Укрінформ Музейна установа на Житомирщині продовжує діяти попри руйнування після сильних вибухів та опади, проте без підтримки влади їй не вистояти
Музей образотворчого мистецтва імені Й. Буханчука у Кмитові біля Житомира має унікальний статус, оскільки це єдина в країні художня галерея, розміщена у сільській місцевості. У музейних запасах зберігається близько трьох тисяч робіт, включаючи полотна, графіку, скульптури та вироби декоративно-ужиткового мистецтва періоду 1950-1980-х років.
Однак ця велика та цінна колекція мистецьких творів зараз у небезпечному становищі. Майже два місяці тому Кмитівський музей зазнав руйнувань через вибухи на виробництві у селі Березина, де нелегально виготовляли вибухові матеріали та пристрої. Ударна хвиля пошкодила багато віконних рам, засипавши приміщення уламками шибок.
Наслідки вибухових руйнувань
Наразі музей одужує після руйнувань та вичікує на встановлення нових вікон. Паралельно персонал сподівається, що згодом знайдуться засоби й вдасться відремонтувати дах, який довгі роки протікає, через що потік води потрапляє прямо до експозиційних залів.
Не дивлячись на складні умови, музейники виконують свої обов’язки: організовують виставки, проводять навчальні заняття, готують проекти для фінансування й досліджують фонди.
МРІЯВ ПРО СЦЕНУ, СТАВ ЗБРОЇНОСЦЕМ, А ВІДКРИВ ХУДОЖНЮ ГАЛЕРЕЮ
Засновником музею є Йосип Буханчук, який з юних років бажав стати актором, але Друга світова війна внекла корективи у його плани. Так він став професійним військовиком з душевними схильностями до мистецтва. Після завершення військової служби він захопився живописом і організував художню галерею при школі у селі Студениця, а пізніше добився спорудження музею образотворчого мистецтва у сусідньому Кмитові.
Йосип Буханчук
Музейну будівлю зведено в стилі пізнього модернізму з чималою кількістю вікон, щоб природне світло відкривало красу й глибину кожного полотна. У 1985 році в селі під Житомиром було презентовано музей радянського образотворчого мистецтва, а з початком 1990-х років він втратив у назві ідеологічну ознаку. Втім, 2018 рік ознаменувався жвавими суперечками щодо необхідності повернути закладу у Кмитові первісне найменування зі словом «радянський». Проте дискусії залишилися на рівні емоцій, подальших дій не вживали.
НАЙБІЛЬШИЙ ВИКЛИК — ДАХ, ЯКИЙ ДАЄ ТЕЧ
Прибуваю до Кмитова в один із гарних серпневих днів. З Житомира сюди курсують автобуси, які зупиняються безпосередньо біля музею. Біля входу помічаю афішу із автопортретом Віктора Зарецького – відомого митця, творця близько 1000 картин та мозаїк, частину з яких він створював спільно з дружиною Аллою Горською.
Декоративне панно «Дерево життя»
Мене зустрічає молодший науковий співробітник Кмитівського музею Тетяна Осецька. Пояснюючи, вона розповідає, що до сторіччя художника в установа розробила програму пам’ятних заходів. Зокрема, там пройшов майстер-клас з виготовлення колажу «Боривітер», який вела онука митця Олена Зарецька. Спеціалісти музею разом із дітьми створили панно «Дерево життя», натхненне сюжетами творів відомого українського художника та графіка.
Тетяна Осецька
На запит щодо експозиції картини Зарецького «Розмова про хліб», Тетяна пообіцяла її продемонструвати. Також вона поділилася цікавим фактом про це полотно. Як виявилося, художник зобразив себе та сина Олексія. Також відомо, що існує чорно-біла версія цієї роботи Зарецького, виконана на понад десяток років раніше.
Картина Віктора Зарецького «Розмова про хліб»
Переступивши поріг установи, згадую свій візит сім років тому, коли тоді персонал скаржився на дах із теччю. Піднімаю погляд і бачу – ситуація не змінилася: на стелі помітні тріщини та сліди плісняви. Це і є найголовніша неприємність сьогодні, тому що твори мистецтва чутливі до підвищеної вологості.
Музейники розповідають, що у 2022 році на місцевий заклад були заплановані фінанси. Тоді вони сподівалися відновити хоча б частину покрівлі. Однак повномасштабний напад повністю змінив пріоритети, й кошти так і не надійшли.
Вони знайшли практичний вихід для води, що проникає від покрівлі всередину. Співробітники мають набір різного розміру посудин, куди збирають воду. Коли ж опади стають сильнішими та вологи набагато більше, полотна виносять з залів у надійніше місце.
МУЗЕЙ ЗАВАЛИЛИ УЛАМКИ СТЕКЛА
До цієї скрути додалось нове лихо. Другої липня музей постраждав від подій у селі Березина, де сталася потужна детонація на підприємстві, що нелегально виробляло вибухові матеріали та пристрої. Зважаючи на кількість вікон у будівлі, саме вони вщент постраждали від вибухової хвилі.
– На щастя, у момент пилової хмари працівники вже завершили трудовий день, тому будівля стояла без людей. Ми того вечора негайно прибули оцінити стан музею. При вході всередину ми були шоковані знахідкою: повсюди були уламки скла, – згадує Тетяна Осецька.
За її словами, головною тривогою був стан колекції, але вона дивом збереглася. Розбилася лише одна ваза із колекції заслуженої майстрині України Наталії Аксьоненко. Крім того, шматки скла пошкодили одну картину, котра потребує реставрації.
Зруйнована ваза із зібрання Наталії Аксьоненко
Виставка творів Наталії Аксьоненко
На допомогу установі одразу надійшли працівники ДСНС, обласної ради, співчутливі колеги з краєзнавчого музею та волонтери. Через значні руйнування відвідувачів у музей не приймали близько трьох тижнів. Збочені вікна укрили OSB-плитами та затягнули плівкою. Проте узимку такі теплові та світлові умови не відповідають вимогам для картинної галереї.
Збитки встановила спеціальна комісія. Потрібне термінове встановлення склопакетів до настання морозів.
Навіть для цієї ситуації у музеї знайшли творче рішення. Історик Леонід Марущак запропонував виготовити скульптури зі зламаного скла. Він знайшов фахівця, котрий візьметься за роботу, а бійки вже передали майстру. Планується розташувати готові роботи у внутрішніх двориках при вікнах.
МОДА, НАТХНЕННА МУЗЕЙНИМ ЗІБРАННЯМ
Тим часом Тетяна проводить для мене оглядову екскурсію. На першому поверсі розміщено експозицію «Погляд», присвячену українському селу. Це була перший проект, представлений із початку тотального російського вторгнення. За мотивами окремих полотен цієї виставки дизайнер Федір Возіанов колись створив одягову колекцію. Її презентували під час показу мод в музеї.
Виставка «Погляд», Олександр Бистров «Старість»
Поруч розташована зала декоративно-прикладного мистецтва, що демонструє посуд, кераміку та гобелени. По сусідству триває виставка художника фотографії Тараса Жаровського «Втримати рівновагу», а далі представлені творчі роботи Наталії Аксьоненко у вигляді вишиванок, ваз та витинанки. До речі, саме натхненною її витинанкою «Коляда» Укрпошта минулого року випустила поштову марку.
Прикладне мистецтво
Фотовиставка Тараса Жаровського «Утримувати баланс»
На цьому поверсі також знаходяться дитяча художня студія з щорічними майстер-класами й виставками; кабінет засновника музею Йосипа Буханчука, де відновлено обстановку; театральна зала, в якій музейники у вільний від заходів час плетуть маскувальні мережі для оборонців.
Кабінет Йосипа Буханчука
Художній класПАМ’ЯТЬ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ КРИМ У ТВОРАХ
Підіймаємося на другий поверх деревяними сходами. Пригадую, що раніше праворуч було зібрання українського живопису, а ліворуг – російського. Твори російських авторів замінили мистці, серед яких представники з країн Балтії, Вірменії, Азербайджану та Молдови.
До сорокаліття відкриття тут влаштовано тематичну виставку «Діалог поколінь». Тут зібрані твори відомих українських митців і їхніх дітей чи внуків, які продовжують їхній мистецький родовід. На виставці експонуються полотна Віктора Зарецького та його онуки Олени Зарецької, Георгія Чернявського й онука Костянтина Чернявського, Петра Сльоти і доньки Оксани.
Експозиція «Діалог поколінь»
У площині українського образотворчого мистецтва відразу вражає центральний експонат «Весілля» роботи Івана-Валентина Задорожного. На полотні майже 2,5 на 5 метрів змальовані два десятки персонажів. Колись музей пішов назустріч пожежцям, вирішивши влаштувати весілля з фотороботом біля цього твору.
Іван-Валентин Задорожний «Весілля»
Тут також знаходяться «Понад Россю» Василя Непийпива, автора знакових небесних ландшафтів; «Портрет Н. Костенко» Сергія Подерв’янського – батька знаного письменика Леся Подерв‘янського; картина Петра Чорного «Пов’язали рушничок» 1968 року з вишиваними орнаментами.
Василь Непийпиво «Над Росією»
Петро Чорний «Зав’язані рушники»
Сергій Подерв’янський «Портрет Н. Костенко»
Окрема зала відведена під акварелі. Серед іншого, тут можна побачити роботи Олександра Губарєва, приятеля кінорежисера Сергія Параджанова. Художник створив серію «Карпати» під час зйомок кінострічки «Тіні забутих предків».
Переходячи до наступного розділу експозиції, знайомимося зі скульптурами. Тетяна Осецька зупиняється перед твором Михайла Грицюка «Молода балерина». Вона каже, що радянська офіційна позиція критикувала його мистецькі погляди, а тепер це, ймовірно, найчастіше фотографований об’єкт у колекції.
Скульптура Михайла Грицюка «Молода балерина»
Моя провідниця розповідає про виставку закордонних художників. Вона акцентує на унікальному полотні молдовської майстрині Елеонори Романеску «Осінь над Дністром», виконаному лише у трьох кольорах – червоному, зеленому та синьому. Показує картину вірменського живописця Рудіка Петросяна «В майстерні», настільки експресивного, що йому пропонували писати образи святих.
Елеонора Романеску «Осінній Дністер»
Твір Рудіка Петросяна «У майстерні»
Потрапляємо в затишну лавандову залу. Тут відкрито виставку до 11-ї річниці анексії українського Криму. На картинах запечатлені кримські краєвиди, частина яких написана за рік до окупації – у 2013-му.
Кримська виставка. Віктор Татаренко «Коктебель»
– Погляньте на картину «Кафе біля моря» Петра Столяренка. Вона достатньо виразлива від впливу природного світла: у ясну погоду витій переважають пурпурові тони, а коли небо похмуре, створюється відчуття настання бурі, – каже Тетяна.
Полотно Петра Столяренка «Кафе біля моря»
Попри сонячну погоду, полотно виглядає похмуро бо встановлене біля вікна, що укрите OSB-плитою.
ВІДВІДУВАЧІВ БІЛЬШЕ
Незважаючи на труднощі, музей діє. Тут започаткували та випробовують традиційний борщовий змаг, розробили лінійку сувенірної продукції і приймають туристів, чисельність яких останнім часом зростає.
– Ми помічаємо, що відвідувачі, котрі вже були тут, обов‘язково звертаються ще. Після повномасштабного вторгнення, туристичний потік збільшився. Переважно приїжджають у групових екскурсіях із Києва, бо певні гіди долучають Кмитівський музей до своїх маршрутів. Почувають вони зазвичай переконливо, позаяк не очікують такого рівня у сільській глушині, – каже Тетяна.
Купую магнітик на пам’ять про мистецьку установу й на сподіванні повертаюсь до автобусової зупинки, що одразу біля музею. Думаю про те, що наступного візиту дах і вікна знайдуть свою цілісність.
Музей Виставка Мистецтво Житомирщина Агресивна війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
