Мікропластик знайдено навіть у кістках – як це впливає на здоров’я? Відомі факти про дію цих частинок на організм.
Сільськогосподарське поле в Гердфордширі, за 50 хвилин їзди від Лондона, стало майданчиком для найтриваліших у світі агроекспериментів.
Їх ініціював у 1843 році Джон Беннет Лоуз – аристократ епохи Вікторіанства, який прославився як піонер у створенні сучасних добрив. Метою було тестування методів збільшення врожаю пшениці.
Однак без сучасних інструментів єдиним способом зберегти результати було скрупульозне збирання зразків зерна, соломи та ґрунту з подальшим розміщенням у скляні ємності.
На початку дослідження Лоуз не підозрював, що ця практика триватиме 182 роки, сформувавши унікальну колекцію. Сьогодні вона зберігається в центрі Rothamsted Research і відображає антропогенні зміни на планеті за два століття.
Енді Макдональд, куратор архіву, розповідає: зразки 1940-1950-х років містять радіоактивні сліди – наслідок ядерних випробувань. Але в цих пляшках також зафіксовано перші ознаки мікропластику.
За деякими оцінками, людина щороку споживає до 52 тисяч пластикових частинок. Хоча ці дані дискутабельні, факт масового потрапляння цих речовин у організм є незаперечним.
Через їжу, воду або повітря мікропластик поширився всюди. Його виявляють у слині, крові, мокроті, грудному молоці, а також у печінці, нирках, мозку та кістках. Залишається питання – як це впливає на здоров’я?
У зразках з Rothamsted Research чітко видно межу між епохами до та після масового використання пластиків, зазначає Макдональд.
«Пластик став повсюдним у 1920-х, а з 1960-х його кількість різко зросла», – каже вчений. – «Частки потрапляли у ґрунт через атмосферні опади, а також із зношених шин сільськогосподарської техніки».
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Термін охоплює різноманіття частинок різних форм і складів
За даними 2024 року, споживання мікропластику зросло вшестеро з 1990-го, особливо в регіонах США, Китаю, Близького Сходу та Скандинавії.
Проте дослідження його впливу залишається складним. Один з методів – «випробування з навмисним зараженням», коли добровольці свідомо вживають пластикові частки.
У 2025 році вісім учасників лондонського експерименту випили розчин з мікропластиком. Дослідження фінансував Фонд Minderoo, але його результати досі не оприлюднені.
Стефані Райт з Імперського коледжу пояснює: ми щодня ненавмисно проводимо подібні тести. Її команда імітувала типові сценарії: заварювання чаю з пластиковими пакетами, розігрів їжі в пластикових контейнерах.
«Нагрівання прискорює виділення мікропластику», – каже Райт. – «Ми хотіли зрозуміти, яка кількість проникає у кров через кишківник».
Аналіз крові учасників протягом 10 годин показав динаміку концентрацій частинок. Ці дані допоможуть оцінити ризики для здоров’я.
Райт вважає, що найменші частинки частіше потрапляють у кров, але вплив їх на організм досі недостатньо вивчений.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Людське тіло не може повністю елімінувати пластикові частки
«Важливо зрозуміти, де накопичуються частинки, – каже Райт. – Чи викликають вони хронічне запалення або ушкодження тканин?»
2024 рік приніс низку вражаючих відкриттів: китайські вчені знайшли мікропластик у кістках і м’язах пацієнтів після операцій. Італійці виявили його в атеросклеротичних бляшках, де присутність пластику збільшувала ризик інсультів у 4,5 рази.
У лютому 2025 року в мозку померлих із деменцією виявили вдесятеро більше пластику, ніж у здорових. «Це шокуюче», – каже токсиколог Метью Кемпен.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Одна пляшка води містить до 240 тисяч пластикових часток
Кемпен припускає: дрібні частинки використовують ліпіди для проникнення через гематоенцефалічний бар’єр. При деменції цей бар’єр слабшає, полегшуючи їхню міграцію.
Проте вчені уникають тверджень про пряму причинність між пластиком і захворюваннями. Ймовірніше, він діє як додатковий фактор ризику.
«Це не азбест, – каже експертка Фей Кусейро. – Він не викликає миттєвої шкоди, але створює додаткове навантаження, підвищуючи ймовірність хвороб».
Складність досліджень полягає в різноманітності пластиків. Наприклад, у воді виявлено сім типів пластику – від поліаміду до полістиролу. «Термін “мікропластик” не відображає всієї різниці», – зазначає хімік Верена Піхлер.
Нанопластики менші за мікропластики можуть проникати в клітини, а окремі їхні види переносять токсини або взаємодіють із гормонами. Деякі частинки стають «хабами» для генів антимікробної резистентності.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Різні пластикові частки мають різний вплив
Кусейро досліджує антарктичні стічні води для виявлення таких частинок. «Тут менше “шумів”, тому легше відстежити зв’язки», – пояснює вона.
Професор Рафаеле Марфелла припускає, що мікропластик прискорює старіння через дисфункцію судин і окисні процеси. Він називає це «пластикозом» – аналогом захворювання, виявленого у морських птахів.
Піхлер вважає: тривале запалення від пластику може сприяти онкогенезу. «Це не пряма причина раку, але може бути фактором прогресування», – каже вона.
Однак довести пряму причинність важко через різноманітність пластиків. Райт порівнює це з доведенням зв’язку паління з раком легенів: потрібні масштабні тривалі дослідження.
Марфелла вивчає «токсичні пороги» за допомогою штучних судин. Попередні дані свідчать: 10-100 мікрограмів на кілограм маси тіла можуть викликати запалення. Але це досі тестувалось лише на тваринах.
Кусейро зауважує: вразливі групи – літні чи хворі – ризикують більше. Її команда досліджує зв’язок мікропластику з астмою, аналізуючи мокротиння пацієнтів під час нападів.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Пластик – невід’ємна частина сучасного життя
Інший аспект – можливий вплив на ефективність ліків. Пластикові частки можуть зв’язуватися з протираковими препаратами, знижуючи їхню дію.
Кусейро наголошує: медичні заклади використовують пластикові маски та трубки. «Чи можна замінити їх безпечнішими матеріалами?» – запитує вона.
Наразі вчені прагнуть визначити критичні рівні пластику для організму та розробити рекомендації для виробників. Проте через повсюдність цих частинок остаточні висновки потребують часу.
