“`html
Автор фото, Nobel Prize Outreach
Підпис до фото, Мері Е. Бранкоу, Фред Рамсделл та Шимон Сакагучі6 жовтня 2025
Володарями Нобелівської відзнаки 2025 року в сфері фізіології та медицини стали американські науковці Мері Е. Бранкоу, Фред Рамсделл та японський фахівець з імунології Шімон Сакагучі – за основоположні дослідження, що відкрили механізми функціонування імунної системи людини.
Як зауважує Нобелівський комітет, нагороджені "здійснили прогресивні відкриття у галузі периферійної імунної толерантності — процесу, який унеможливлює ураження організму власною імунною системою".
У власних дослідженнях вони ідентифікували так званих "вартових" імунної системи — регуляторні Т-клітини, що відіграють ключову роль у забезпеченні того, щоб імунітет не атакував власні тканини організму.
Саме ці праці заклали початок нової сфери біомедичних досліджень, як зазначено у пресрелізі Нобелівського комітету,
Відкриття також стимулювало створення потенційних способів лікування, які зараз проходять клінічні тестування.
Вчені покладають надії, що ці підходи допоможуть боротися з аутоімунними хворобами або навіть виліковувати їх, збільшити ефективність терапії онкології та запобігати ускладненням після пересадки стовбурових клітин.
Мері Е. Бранкоу з’явилася на світ у 1961 році. Вона отримала науковий ступінь доктора філософії в Принстонському університеті та наразі працює в Інституті системної біології в Сіетлі.
Фред Рамсделл народився у 1960 році. Володіє докторським ступенем Каліфорнійського університету і зараз є науковим консультантом компанії Sonoma Biotherapeutics в Сан-Франциско.
Шимон Сакагучі з’явився на світ у 1951 році. Він має два докторські ступені Кіотського університету та є почесним професором Центру передових досліджень в галузі імунології університету Осаки.
Торік Нобелівську відзнаку в галузі фізіології та медицини отримали американські біологи Віктор Емброс і Гері Равкан — за відкриття мікроРНК та її ролі у регуляції генів.
"Вартові" імунної системи
Імунна система — безперечний шедевр еволюційного розвитку. Щодня вона захищає нас від безлічі вірусів, бактерій та інших мікроорганізмів, що прагнуть потрапити в наш організм. Без її постійної роботи людина просто не змогла б існувати.
Її головна неповторність — у здатності відрізняти власні клітини від загрозливих "чужинців". Це завдання не таке вже й просте: мікроби безперервно змінюються, а певні навіть навчилися маскуватися під клітини людини, щоб уникнути нападу.
Тривалий час дослідники вважали, що добре розуміють, як саме імунна система вирішує, які клітини потрібно атакувати, а які — ні. Імунні клітини, як вважалося, еволюціонують під час процесу, який отримав назву центральної імунної толерантності.
Але згодом з’ясувалося, що наша імунна система набагато більш комплексна, ніж було прийнято вважати.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Імунна система людини — непроста та вражаюча праця природи
У 1995 році Шимон Сакагучі зробив своє перше значуще відкриття. Тоді велика частина науковців були впевнені, що імунна толерантність формується виключно завдяки видаленню потенційно небезпечних імунних клітин у тимусі — органі, де дозрівають і "навчаються" Т-клітини, які керують імунною відповіддю.
Цей процес називають центральною толерантністю.
Сакагучі довів, що все дещо інакше. Він виявив новий тип імунних клітин, які оберігають організм від аутоімунних захворювань — тобто тих, коли імунітет починає атакувати власні тканини.
Ще одне важливе відкриття зробили у 2001 році Мері Бранкоу та Фред Рамсделл. Вони встановили, чому певна лінія лабораторних мишей була особливо чутливою до аутоімунних хвороб.
Дослідники виявили мутацію в гені, який отримав найменування Foxp3. Згодом вони довели, що аналогічні мутації у людей викликають важке аутоімунне захворювання IPEX.
Через два роки Сакагучі поєднав ці результати. Він продемонстрував, що саме ген Foxp3 регулює розвиток клітин, які він виявив ще у 1995 році. Ці клітини, відомі нині як регуляторні Т-клітини, контролюють роботу інших імунних клітин і сприяють збереженню толерантності імунною системою до власних тканин.
Ці відкриття започаткували вивчення периферійної толерантності — нової галузі імунології, що відкрила шлях до створення новітніх методів лікування онкології та аутоімунних хвороб.
Окрім того, вони можуть сприяти успішнішому здійсненню трансплантацій, а окремі розроблені на їх основі методики вже перебувають на стадії клінічних випробувань.
"Їхні відкриття відіграли вирішальну роль у тому, як ми на сьогодні розуміємо функціонування імунної системи — і чому не всі ми страждаємо від серйозних аутоімунних захворювань", — відмітив Олле Кемпе, голова Нобелівського комітету.
Історія нагороди
З 1901 по 2024 рік Нобелівську нагороду в сфері медицини вручали 115 разів, і сумарно її лауреатами стали 229 науковців.
Автор фото, Getty Images
Згідно зі статутом Нобелівського фонду, нагороду можуть розділити до трьох осіб або дві окремі роботи, якщо кожна визнана гідною.
- 39 премій віддали одному лауреату,
- 36 — розподілили між двома науковцями,
- ще 39 — між трьома.
Премію не вручали дев’ять разів — зокрема під час Першої та Другої світових воєн.
Якщо Нобелівський комітет вважає, що жодна з робіт не варта відзначення, призовий фонд переходить на наступний рік.
Серед усіх лауреатів Нобелівської премії з медицини — 13 жінок.
Єдина, хто отримала її одноосібно, без співавторів, — Барбара Мак-Клінток у 1983 році.
Наймолодшим лауреатом залишається Фредерік Г. Бантінг, який отримав нагороду у 1923 році у віці 31 року за відкриття інсуліну.
Найстаршим став Пейтон Раус, якому премію вручили у 1966 році, коли йому було 87 років.
“`
Джерело
