Колаж: Дарина Дмитренко/LIGA.net Зміст:
- Вишколювати пса Патрона
- На “інтерсіті” чи на “Інтерсіті”
- Засоби РЕБ чи реби
- Бродити вечорами у між’яр’ї ботсаду
- Допіру, пітятко, кияхи
У День українського письменства та мови усі зацікавлені й небайдужі написали Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, долучившись до найчисельнішого національного правописного флешмобу, який відбувається щороку вже чверть сторіччя. Текст диктанту цьогоріч створила з чистого аркуша письменниця Євгенія Кузнєцова, а зачитала його акторка Наталія Сумська.
Відразу по закінченню радіодиктанту інтернет заполонили роздуми та враження. Хтось ремствував на темп і якість начитування, а комусь здався занадто важким сам текст.
Чимало було таких, хто відразу ж розпитував інших про проблемні моменти правопису або правила, якими варто було послуговуватися, аби не зробити помилок.
Дехто відшукав нову для себе лексику: авторка в інтерв’ю повідомила, що для більшої національної згуртованості навмисне ввела в текст три маловідомі місцеві слова: пітятко, кияхи і допіру.
Прихильники Леся Подерв’янського миттю второпали, що перший вислів – перероблена цитата з класика, а для шанувальників жіночої моди “Суспільне” вже має статтю зі знімками найвідоміших жіночих суконь з блискітками. Одне слово, для всіх, хто вчора саме мав намір нас злякати чи роз’єднати, день був невдалий.
А що іще?
Пильно погляньмо на диктант і розберемося з цікавинками та важкими моментами!
Вишколювати пса Патрона
Мене, уродженця з північної Чернігівщини, в цьому диктанті дуже порадували аж два моменти. Ось перший з них: закінчення -ть у невизначеній формі дієслова (інфінітиві). Фактично, правопис (параграф 118) стверджує, що невизначена форма дієслова закінчується на -ти, але у примітці зазначається, що “в усному мовленні, а іноді й у художньому стилі, використовують також і форму інфінітива на -ть”.
Оскільки все, що вказано у правописі без уточнень, відноситься до літературної або літературно-розмовної мови, то виходить, що літературна українська в її усній розмовній формі має як -ти, так і -ть. Деякі наші діалекти й говірки мають ці форми як рівнозначні, деякі мають лише одну з двох.
На “інтерсіті” чи на “Інтерсіті”
Параграф 58 правопису говорить нам, що назви виробничих марок технічних виробів беремо в лапки й пишемо з великої літери, коли поруч знаходяться родова й видова назва (експрес “Інтерсіті”), але назви самих виробів без родової назви беремо в лапки й пишемо з малої: “інтерсіті”. Зважаючи на те, що в тексті написано просто везти на “інтерсіті”, а не везти на експресі “Інтерсіті”, то й писатися воно повинно саме так: з малої в лапках.
Засоби РЕБ чи реби
Якщо бути зовсім-зовсім прискіпливим, то РЕБ означає радіоелектронна боротьба, а пристрій, який цією боротьбою займається, має офіційну назву засіб РЕБ. У параграфі 61 правопису є пункт про змінювані звукові абревіатури, до яких закінчення необхідно просто додавати в кінці: ЦУМу, ТЮГу. Але у всіх зазначених у правописі випадках ці абревіатури буквально означають те, що скорочують: ЦУМ – це універмаг, ТЮГ – театр.
Коли ж ми пишемо вишукувати РЕБи, виходить, що вишукуємо ми РадіоЕлектронну Боротьбу, – а це зовсім не так. Тому в цьому випадку реби – похідна від абревіатури розмовна назва, яку, гадається, варто писати з малих літер.
Бродити вечорами у між’яр’ї ботсаду
Так, в українській мові існують слова з двома апострофами. А чому б і ні? Наш апостроф ставиться в дуже чітких місцях, визначених правописом, і таких місць у слові може бути скільки завгодно. Перший апостроф у слові між’яр’я стоїть після префікса, що закінчується на твердий приголосний (будь-який) перед я (так, як у слові об’ява), другий – після р і так само перед я (так, як у слові міжгір’я).
Хочете слово з трьома апострофами? Уявіть населений пункт, який називається Яструбів Яр. Тоді ділянка, яка розташована вгорі, над цим населеним пунктом, може називатись Над’яструбів’яр’я.
Допіру, пітятко, кияхи
Про ці три слова не написав хіба що ледачий, тому буду стислим.
Допіру означає “щойно”, “тільки-но” і використовується в центральних областях України (у СУМі є цитати зі Степана Васильченка, який народився в Ічні на півдні Чернігівщини, і Василя Кучера, який з Житомирщини). Допіру походить з до перву / то перву, тобто ото вперше. Аналоги є в польській (dopiero) і чеській (teprvé) мовах.
Пітятко/потятко – це західноукраїнське слово, яким називають курча або, у ширшому сенсі, взагалі будь-яке звіряче чи людське дитинча, і походить воно, ймовірно, від звуконаслідування, бо малята й курчата пищать.
Кияхи, вони ж кийки, вони ж кики чи навіть кікі, – це все діалектні найменування кукурудзи. Саме слово кукурудза прийшло до нас із Волощини (теперішні Румунія й Молдова) і прижилося одразу, – але до того маїс у нас називали саме за формою схожих на киї качанів. Саме кіками і кияхами називають кукурудзу дві мої бабусі.
Дякую усім, хто написав диктант! Не журіться у вічній тривозі, радійте, що нас так багато!
