© depositphoto/luminastock
Оксана Онищенко
Щоб наша система освіти ефективно працювала і розвивалася, потрібно не лише мати плани реформ, а й бачити в деталях, як вони реалізуються. Це як в медицині — щоб ефективно лікуватися, треба пройти обстеження. А от із системою освітніх аналізів у нас проблеми. В Україні немає сталої системи освітніх вимірювань, яка регулярно тестувала б усю шкільну вертикаль від першого і до дванадцятого класу.
Однак сказати, що ми зовсім не маємо даних про якість шкільної освіти, також не можна. У нас є база даних результатів ЗНО (НМТ), — і це інформація про якість знань випускників. Так, не ідеальна, але є.
Також у нас у країні розпочато моніторинги якості початкової освіти — їх було вже кілька. Дослідження PISA, в яких наша країна брала участь уже двічі, дають уявлення про якість знань 15-річних школярів. Тобто Україна починає накопичувати базу порівнюваних даних, і це дуже добре. Але в системі освіти залишалася сліпа пляма, яка не потрапляла в поле зору фахівців з освітніх вимірювань. Це середина шкільної піраміди — з п’ятого по восьмий клас.
Однак крига скресає — Державна служба якості освіти почала регулярні моніторинги якості знань учнів цих класів. Уже другий рік поспіль вона проводить «Загальнодержавне моніторингове дослідження якості освіти у закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану». Цього року у ньому взяли участь більш як 10 тисяч школярів із 225 шкіл усіх регіонів (окрім Севастополя та АР Крим) і всіх типів навчальних закладів. Вони виконували комп’ютерні тести з математики та української мови на платформі Всеукраїнської школи онлайн (ВШО). Ті, хто навчається у школі дистанційно, проходили тестування вдома, решта — у школі на шкільних комп’ютерах чи власних гаджетах.
Окрім хорошої вибірки, максимально можливої в умовах війни, є ще кілька важливих плюсів цього дослідження.
За прикладом міжнародних досліджень у його рамках проводиться анкетування школярів про те, як вони бачать процес навчання — як із ними працює вчитель, що їх мотивує і допомагає, а що навпаки. Це бек-офіс результатів, який дає можливість краще їх інтерпретувати. Ще один великий плюс у тому, що в поле зору цього дослідження потрапили школярі, які шість років навчалися за реформою НУШ, отже, ми зможемо хоча б приблизно побачити ефект нововведень. Важливо також, що результати моніторингу презентують не лише в Києві, а й у регіонах, де плануються серія дискусій та обговорення питання, що робити з цими результатами.
У чому мінуси дослідження?
На жаль, у тестуванні, як і на НМТ, не було відкритих запитань, і всі завдання передбачали або вибір відповіді, або встановлення пар відповідних понять. Крім того, тестування проводилося не лише у школі, а й дистанційно. Ті, хто виконував тести з дому, іноді робили це при вимкнених вебкамерах. Отже, невідомо, хто стояв поруч і де учасники тестування могли шукати відповіді на запитання тесту. Прикметно, що результати дистанційників кращі за результати тих, хто виконував тест у школі. Офіційно порушення під час тестування зафіксовані спостерігачами у 1,5% сесій тестувань. При тестуванні онлайн учням іноді допомагали родичі, офлайн — це були банальні перешіптування та намагання списати. Словом, старі шкільні проблеми, добре всім відомі. Як показало опитування спостерігачів, лише 41% із них повністю довіряють результатам тестування онлайн і 81% — результатам, отриманим при очному спостереженні у закладі освіти.
Однак навіть із поправкою на «колективний розум» родичів і на можливі випадки недоброчесності, результати дослідження допомагають побачити основні проблеми з якістю освіти. На мою думку, їх кілька.
Проблема якості знань
Результати тестування більшості школярів не дотягнули до достатнього рівня — вони виконали завдання тестів на середньому рівні, тобто на тверду трієчку. При тому що більшість тестових завдань з усіх предметів були легкими чи оптимальними та стосувалися звичайного відтворення знань, тобто це були стандартні завдання. А от завдань на застосування знань і міркування було менше, і виконували їх гірше. Подібні результати було отримано й у такому самому моніторингу, який проводився торік. Як видно, школа й досі заточена на зубріння та відтворення знань.
«Це перемога! — охарактеризувала результати дослідження директорка однієї школи. — Бо діти писали під час війни та тривог». Не поділяю такого оптимізму. Я дуже співчуваю дітям і вчителям, але війна це не привід для того, щоб ховати голову в пісок. Навпаки, війна має спонукати подивитися правді в очі і засукати рукава, бо на кону — наше майбутнє. Проблеми з якістю освіти почали проявлятися задовго до війни, і цей процес уже переходить у хроніку.
Проблеми з реформою НУШ
Нинішнє дослідження показало, що немає принципової відмінності між успіхами «реформованих» шестикласників і «нереформованих» восьмикласників ні за відсотками успішності (див. рис. 1), ні за якістю. Обидві групи школярів краще виконують завдання на відтворення знань, ніж на їхнє застосування й міркування (а це ж і є компетентність).
Як відомо, реформа НУШ базується на двох китах: це компетентнісне навчання (застосування знань, а не зубріння) й орієнтація на особистість дитини. Принагідно нагадаю, що ці ідеї зовсім не нові, ми впроваджуємо їх уже не менше десятка років, та все ніяк не впровадимо.
Проблеми з компетентнісним навчанням видно не лише в тестах, а й у анкетах школярів. Так, приблизно 34% шестикласників сказали, що на уроках математики їх ніколи або майже ніколи не заохочують до пошуку інших способів розв’язання задач, тобто способів, які відрізняються від тих, що вивчалися в класі. У восьмому класі таку відповідь дали 38% респондентів. На уроках математики ніколи або майже ніколи не наводять прикладів того, як математика може знадобитися у житті, — про це сказали 35% шестикласників і 43% восьмикласників. З української мови дуже схожа картина.
Та заради справедливості варто відзначити: близько 90% учнів і шостого, і восьмого класів сказали, що вчителі роблять усе, аби допомогти їм опанувати навчальний предмет, що вони пояснюють ту чи іншу тему доти, доки учні її не зрозуміють.
І щодо особистісної орієнтації навчання. Анкетування школярів виявило тенденцію: кожен третій шестикласник і кожен третій восьмикласник завжди або майже завжди нервуються, коли думають про математику чи українську мову. Разом з тим чимало шестикласників зазначили, що учитель завжди або майже завжди каже їм, що у них все виходить добре: на уроках математики — 73%, на уроках мови — 63%. У восьмикласників дещо краща картина: 80% сказали, що їх хвалять на уроках математики, і 77% — на уроках мови.
Анкети школярів показали, наскільки вони вмотивовані до навчання. На рис. 2 враховано відповіді тих, хто повністю згоден з таким твердженням.
Тішить, що тих, кому подобаються уроки математики й мови, значно більше, ніж тих, хто від них не в захваті. Але є й ті, хто не просто їх не любить, а хоче, щоб таких уроків узагалі не було. І особливо боляче бачити, що це стосується уроків української мови.
Окремо хочу звернути увагу на результати дослідження щодо української мови. В усіх міжнародних і вітчизняних дослідженнях та тестах ми бачимо, що з мови та читання в українських школярів проблеми не менші, ніж з математики. Але, на жаль, у гуманітарного цеху нашої освіти й науки немає такого потужного лобі, як у математиків, які після першого ж дослідження PISA у 2018-му всіляко привертали увагу до вивчення цього предмета. Те дослідження PISA назвали шоком через математику, зовсім забувши, що у ньому були дуже сумні результати і з читання. І нехай той ажіотаж не змінив кардинально ситуації, але принаймні змістив фокус уваги суспільства на проблеми з математикою. Гуманітарні ж проблеми нашої освіти так і залишаються в тіні. Можливо, зараз, коли ми маємо нові дані моніторингу, настав час це виправити?
«Ви розповіли зараз про те, що з якістю освіти є проблеми, — сказала співзасновниця ГО «Батьки SОS» Олена Парфьонова на київській дискусії щодо результатів моніторингу. — Але ми, батьки, й так це знаємо. Ви краще скажіть, що далі, що ви будете з цим робити?».
Звісно, багато що в освіті залежить від вчителів, і вчителі є різні. Але не варто лише на них перекладати відповідальність за всі проблеми. Щоб педагоги добре виконували свою роботу, їм потрібно створити умови та підтримати їх. І це не лише гідна зарплата, а й якісні програми та підручники і, бажано, доставлені до школи вчасно. І сучасні курси підготовки й перепідготовки вчителів. І фахові управлінські рішення. І готовність ідеологів реформ визнавати помилки у стратегіях і виправляти їх.
«Основні результати нашого дослідження повністю відображають актуальний стан освіти в Україні і співмірні з даними Світового банку та UNICEF щодо освітніх втрат під час пандемії у світі, — каже голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак. — Хоча наш контекст значно складніший. Важливо, що і в роки пандемії, і в надскладний воєнний період наша освітня система змогла встояти. Структура довгострокової стратегії відновлення полягає не лише в заповненні прогалин, а й у тому, щоб мати чітке стратегічне уявлення про майбутнє: які знання і навички потрібно надавати здобувачам освіти. Саме тому у Цілях сталого розвитку для України до цілі «Якісна освіта» було включено проведення нашого моніторингу — тестування здобувачів освіти шостих і восьмих класів до 2030 року».
