Відтік студентів і приріст аспірантів. Ректор Університету Шевченка – про освітні тренди воєнного часу
Київський національний університет імені Тараса Шевченка переживає бурхливий період – у виші розпочалася виборча кампанія: викладачі та студенти обиратимуть ректора на наступні п’ять років. У першій частині інтерв’ю «Главкому» чинний керівник провідного вишу країни Володимир Бугров підтвердив свій намір балотуватися на другий термін і відповів на численні звинувачення, висунуті йому опонентами та антикорупційними органами.
Друга частина розмови з ректором присвячена освітнім тенденціям воєнного часу та реакції на них Університету Шевченка. Володимир Бугров відверто визнає: відтік студентів зараз відчутний навіть в одному з найпрестижніших вишів країни, тоді як кількість аспірантів, навпаки, зросла.
Ректор також ділиться досягненнями – за його каденції виш увійшов до найавторитетнішого Академічного рейтингу університетів світу (Academic Ranking of World Universities 2024), відомого як Шанхайський рейтинг.
«Ми пропонуємо багато того, чого більше ніде в Україні немає»
Після рішення університету у 2023 році відновити офлайн-навчання, за Вашими словами, понад 50 викладачів виїхали за кордон. Як вдалося подолати цей дефіцит?
Ми є досить престижним університетом. По-перше, у нас велика аспірантура, найбільша в Україні. Станом на 2025 рік у нас навчалося 1532 аспіранти: ми готуємо в аспірантурі тих, хто згодом може працювати у нас, тому дефіцит було подолано.
Кількість викладачів: у 2020 році – 2974, у 2021-му – 3053, 2022-му – 2880, 2023-му – 2699, 2024-му – 2708, 2025-му – 2734. На сьогоднішній день особливих проблем із професорсько-викладацьким складом немає.
А відтік студентів відчувається?
Звісно, відтік є. Наведу приклад: до 2021 року включно двома найбільшими університетами України були Шевченка та КПІ. З 2022 року такими стали Львівська політехніка та університет Франка у Львові через міркування віртуальної безпеки. Хоча ми розуміємо, що й там безпекова ситуація не ідеальна.
Щодо кількості студентів у нас. Наприклад, у коледжах у 2020 році навчалося 809 студентів, у 2025-му – 1211. Бакалаврів і магістрів у 2020-му було 28 085, у 2025-му – 27 199. Аспірантів у 2020 році – 862, у 2021-му – 1097, у 2025-му – 1532. При цьому ми маємо найбільші серед українських вишів набори у 2024-2025 роках за формулою, визначеною Міністерством освіти. Чому? Бо Київський національний університет єдиний в Україні увійшов до найскладнішого наукового рейтингу – Шанхайського (Університет імені Тараса Шевченка потрапив до найавторитетнішого Академічного рейтингу університетів світу – Academic Ranking of World Universities 2024, відомого як Шанхайський рейтинг – «Главком»).
Поясніть причину такого суттєвого приросту кількості аспірантів?
Значний приріст аспірантів зумовлений тим, що нам два роки поспіль виділяють майже по 400 бюджетних місць – зараз же немає контрактної форми навчання на денній основі. Тим паче, наш університет є лідером у багатьох наукових напрямах, тому маємо такі результати.
Так, кількість бакалаврів дещо зменшилася – у 2020 році їх було 20 906, а в 2025-му – 19 904. Водночас спостерігається приріст магістрів – у 2020 році їх було 7179, у 2025-му – 7295. Тому, загалом, відтік студентів існує, але ми докладаємо максимум зусиль, щоб його компенсувати і щоб студенти обирали саме нас.
фото: Станіслав Груздєв, glavcom.ua
За рахунок чого компенсуєте?
Велика профорієнтаційна робота, проведення численних заходів. Наприклад, у складі університету функціонує Український фізико-математичний ліцей: наш учень минулого року став переможцем світової олімпіади з математики, а інший учень – переможцем світових олімпіад з фізики та астрономії.
На базі університету проводиться підготовка практично всіх збірних команд. Наприклад, наш професор Богдан Рубльов супроводжує учнів від районних змагань до всеукраїнської олімпіади з математики, включно з Європейською математичною олімпіадою для дівчат чи Світовою математичною олімпіадою. Те саме стосується фізики, хімії, біології. Це мережа по всій Україні, робота з талановитими школярами, у яких ми зацікавлені. Проводимо безліч інших заходів від гуманітарних факультетів.
По-друге, ми пропонуємо багато того, чого більше немає ніде в Україні. Наприклад, в Інституті філології вивчаються литовська, шведська, данська, нідерландська, в’єтнамська, індонезійська мови – у цьому плані ми фактично унікальні. Або, скажімо, потужна кафедра тюркології з турецькою, кримськотатарською, гагаузькою, азербайджанською… У багатьох аспектах ми є ексклюзивними.
Поставлено завдання, щоб викладачі та деканат звітували про офлайн-відвідуваність
Існує гіпотеза, що для збереження кількісних показників нашим університетам в умовах відтоку молоді за кордон допомагають чоловіки, які раніше не здобули вищої освіти і тепер вступають до вишів, щоб уникнути мобілізації.
Дивіться, серед наших бакалаврів 19 904 особи, з них осіб віком понад 25 років – 58. Це 1% від усіх студентів-чоловіків, що підтверджено Державною службою якості освіти.
Тут є ще одна обставина. Зарахування на бакалаврат відбувається виключно на основі зовнішніх іспитів. За внутрішніми іспитами можуть вступати лише особи пільгових категорій. Для магістратури пільг немає, тут усі без винятку складають єдиний вступний іспит (ЄВІ), іспит з іноземної мови та тест загальної навчальної компетентності, а на значну кількість спеціальностей – ще й єдине фахове вступне випробування. Ці іспити приймаємо не ми. Якщо людина склала іспити, і потім автоматизована система приймає документи – ми не маємо права відмовити у зарахуванні.
Зараз те саме стосується аспірантури. Минулого року, щоб вступити до аспірантури, потрібно було знову складати єдиний вступний іспит та єдине вступне випробування з методології наукових досліджень. Ці іспити приймає не університет, а підрозділ Міністерства освіти і науки. Потім із цими результатами люди подають документи в електронному вигляді, усі ці процеси відбуваються в єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Але якщо говорити не про університет Шевченка, чи відомо Вам про ці “воєнно-освітні” тренди, коли дорослі чоловіки стають студентами?
Чули про це, так. Ми насправді працюємо над тим, щоб у нас такого не було. В Університеті Шевченка заняття проводяться офлайн. Поставлено завдання, щоб викладачі та деканат звітували про відвідуваність. Це не впливає на оцінку, але деканати здійснюють перевірку. Тут слід розуміти, що у випадках, про які Ви говорите, людей на парах немає.
Візьмемо, наприклад, аспірантуру. Особа зазвичай у 23-25 років вступає до аспірантури за результатами зовнішніх іспитів. До зарахування ми людину не бачимо. Тут є дві сторони медалі, оскільки такий запобіжник може, наприклад, у випадку аспірантури призводити до негативних наслідків, адже цей освітньо-науковий ступінь передбачає проведення досліджень. Так, минулого року був випадок: ми не змогли забезпечити аспіранту відповідного наукового керівника, бо в нас немає фахівця, який би займався обраною тематикою.
Тому насправді має бути академічна доброчесність, але це відповідальність усіх сторін.
«Для мене найбільшою проблемою є «психологія»
Як Ви оцінюєте практику уряду щодо об’єднання вишів у невеликих містах?
Знову ж таки: медаль завжди має дві сторони. Об’єднувати виші потрібно було давно. Насправді, за моєї пам’яті, майже кожен міністр освіти, починаючи з Василя Кременя (міністра освіти і науки у 1999-2005 роках – «Главком»), цим займався. І це об’єктивно, бо мережа закладів, яка дісталася Україні у спадок від Радянського Союзу, на сьогодні не відповідає запитам і потребам.
Додатково загострили ситуацію ті трансформації, які відбулися у 90-х роках: був технікум – став інститут, був інститут – стала академія, була академія – став університет. Між університетом та інститутом завжди існувала різниця. Наприклад, мій батько був випускником Чернівецького державного університету (історична назва Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – «Главком») за спеціальністю «Історія, суспільствознавство», а мій вчитель історії – випускником тодішнього Івано-Франківського державного педагогічного інституту (нині Карпатський національний університет імені Василя Стефаника – «Главком»). Так само моя тітка закінчила фізмат Чернівецького університету, а моя вчителька математики – тодішній Кам’янець-Подільський педінститут. Всі вони були чудовими фахівцями, але існувала суттєва різниця у змісті підготовки.
І ось сьогодні ми пожинаємо плоди цього. Подивіться, у яких недержавних закладах відкривали такі напрями, як фізика, хімія, біологія? Ви таких не знайдете. А знайдете що? Міжнародні відносини, право, іноземні мови, психологію…
Журналістику…
Так, 74 університети в Україні готують журналістів.
Це проблема, так. Але для мене, наприклад, найбільшою проблемою є «психологія». Коли я навчався на філософському факультеті, психологія була відділенням філософського факультету. У 1991 році виділили окремий факультет соціології та психології, а згодом його розділили ще на два.
Насправді я знаю, наскільки це складна, фундаментальна та інтелектуально затратна робота, а перед тим – і навчання психолога. Водночас у нас у багатьох випадках готують не психологів, а коучів – «тренерів щасливого життя». Але ж ми розуміємо: зараз саме той час, коли потрібна реальна психологічна допомога.
Так, з нашими студентами спілкувалася Оксана Лебедєва – засновниця громадської організації Gen.Ukrainian, яка, зокрема, працює з дітьми, що пережили окупацію та зазнали насильства або були його свідками. Щоб сказати, що вона знайшла серед студентів багато тих, хто готовий йти в таку шалено складну роботу… Хоча ми навчаємо професійних психологів.
фото: Станіслав Груздєв, glavcom.ua
Ось Ви говорите про складну роботу, але якщо подивитися соцмережі, то багато тих, хто не зміг реалізувати себе за своєю спеціальністю, дуже швидко стають саме психологами, а не інженерами…
Зараз має бути інакше. Верховна Рада ухвалила, і президент підписав закон про сертифікацію психологів. Багато хто говорить: «Та ні, це знову буде корупція, а не сертифікація». Але це дуже правильний крок, бо психолог – це майже лікар, у моєму розумінні.
Чи буде переглядатися розмір оплати за навчання цьогоріч?
Є така вимога законодавства: щороку на наступний набір вартість компенсації навчання переглядається і встановлюється на весь період навчання. На наступний рік вона відрізнятиметься від минулорічної, оскільки зросла оплата праці, вартість енергоносіїв тощо.
Вже відомі ціни?
Ні. Річ у тім, що на сьогоднішній день немає Порядку прийому на навчання, який має затвердити Міністерство освіти. Лише коли з’явиться цей Порядок, Вчена рада КНУ зможе затвердити свої правила прийому. І лише коли є освітні програми, на які оголошено набір, планово-фінансові служби університету зможуть робити розрахунки (станом на момент публікації інтерв’ю Міносвіти вже опублікувало Порядок прийому до закладів вищої освіти у 2026 році, проте оновлених правил прийому від Університету поки що немає – «Главком»).
Коли в мене запитують: «А де можна нормально заробляти?», я відповідаю: фармація
Тоді розкажіть абітурієнтам-2026, яка найдорожча і найдешевша спеціальність в Університеті Шевченка?
Це залежить від індикативної собівартості, встановленої постановою Кабінету міністрів. Це дуже важливо, бо ми неприбуткова установа і не можемо, як приватний заклад, встановлювати будь-що. Є норми, якими керуються фінансові служби університету.
Вартість навчання за контрактом в Університеті імені Тараса Шевченка залежить від спеціальності та рівня освіти. На бакалавраті найвища ціна у 2025/2026 навчальному році становила 95 600 грн на рік – за програму «Міжнародна комерція та інвестиції» англійською мовою. Більшість популярних напрямів (право, журналістика, менеджмент, міжнародні відносини) коштують 76 600 грн. Найнижча ціна становила 43 800 грн на рік – це переважно природничі, педагогічні та гуманітарні спеціальності.
У магістратурі найдорожчі програми сягають 99 600 грн на рік (зокрема, міжнародне право та економіка англійською). Більшість бізнес- та управлінських програм – близько 94 500 грн. Найнижча вартість – 45 500 грн для природничих спеціальностей. Хоча вони виходять найзатратніші через обладнання, реактиви у хіміків тощо. Але ми мусимо балансувати між попитом і пропозицією.
Я б просив звернути увагу: наприклад, ми готуємо чудових хіміків. Багато хто каже, що нам пощастило, бо в Києві є компанія «Єнамін» (світовий постачальник сполук для наукових експериментів, пошуку нових лікарських препаратів та хімічних компонентів – «Главком»), що належить до глобальних лідерів у сфері медичної хімії. А в Білій Церкві – компанія «Біофарма», одна з найбільших у Східній Європі у сфері препаратів з плазми крові. Але ми докладаємо надзвичайних зусиль, щоб набирати хіміків, бо у нашому медіапросторі, серед наших школярів, а можливо, й їхніх батьків, сформувалася думка, що ти мусиш бути юристом, економістом або менеджером. Водночас, коли в мене запитують: «А де можна нормально заробляти?», я відповідаю: фармація.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка фото: Станіслав Груздєв, glavcom.ua
У яких ще напрямах Ви бачите потенціал? Це запитання вкрай важливе для тих випускників шкіл, які зараз обирають фах.
По-перше, це психологія та соціологія. Людина, яка вивчала соціологію, може елементарно працювати політконсультантом, маркетологом, демографом, бо вона опановує конкретний інструментарій кількісних і якісних досліджень та вміє обробляти дані. Психологія ж не завадить журналістам і рекламістам, оскільки психолог – це не тільки той, хто допомагає, а й людина, яка знає, як сформувати певні меседжі, що спонукають придбати політичний чи господарський товар, або щось інше. Крім того, та ж психологія є надзвичайно важливою для особистого брендингу.
Історія, філософія, філологія – фундаментальні гуманітарні спеціальності, що вчать працювати з текстом і мовою, завдяки чому можна проявити себе різними шляхами.
Якщо Ви бажаєте працювати у фінансовій сфері – економічний факультет, але не менш важливою є класична математика і статистика. Так, в основі big data та штучного інтелекту лежить потужна фундаментальна математика.
Сюди ж віднесемо геологів. Я вже казав, що без геолога щось побудувати неможливо, і такі фахівці є у дефіциті.
Зараз також стрімко розвивається військово-промисловий комплекс, мали б бути затребувані технічні спеціальності.
Для ВПК надзвичайно потрібні фізика, хімія, біологія.
«Сьогодні в нас навчається близько півтори сотні іноземних студентів»
На що в Україні є попит з боку іноземних студентів?
Переважно попит був на юридичні спеціальності, оскільки міжнародне право нашого університету славиться в усьому світі. Або також на медицину. До широкомасштабного вторгнення ми мали багато студентів з Індії та інших країн Південної Азії. У нас була англомовна програма на медичному факультеті. Загалом Україна славиться своєю медичною освітою.
Зараз, на жаль, по всій державі спостерігається спад кількості іноземних студентів, оскільки їхні органи влади не рекомендують до нас їхати з безпекових міркувань. Сьогодні в нас навчається близько півтори сотні іноземних студентів.
Вартість навчання для них значно вища?
Вища, бо викладання, як правило, англомовне. За викладання іноземною мовою передбачена доплата, згідно із законом, тому вартість контракту вища приблизно на 50-70%.
У відкритому доступі можна знайти відео захистів дисертацій у Київському національному університеті Шевченка, на яких іноземці фактично читають з аркуша ламаною українською, і комісія до цього не висуває запитань. Щодо інших закладів вищої освіти, в мережі публікуються цілі схеми, як підготувати наукову роботу “під ключ” за певну суму. Як Ви це оцінюєте?
Я бачив те, про що Ви говорите. По-перше, нинішні вимоги до захисту наукових робіт передбачають, що текст має бути викладений на аркуші. По-друге, допуск до захисту відбувається після фахового семінару, де оцінюють, зокрема, плагіат та володіння матеріалом. Студенти з Китаю не завжди мають ту саму фонетику, вимову…
фото: Станіслав Груздєв, glavcom.ua
Чому тоді вони не обирають англомовну програму?
Англомовна акредитована програма або україномовна – це вибір іноземців.
Я дивився запис, про який Ви згадуєте, і потім перевірив. Ця аспірантка повністю пройшла програму, має сертифікат про складання іспитів. Знаєте, тут знову ж: ми можемо критикувати і ловити хайп на різних речах, але є формальні процедури.
Якщо людина склала всі іспити, виконала програму, робота перевірена на плагіат, то вона має право захищати дисертацію, немає жодних формально-юридичних підстав для відмови. До того ж, двоє з п’яти членів разової спеціалізованої вченої ради, яка проводить захист, – це запрошені фахівці.
Ми спілкуємося з китайськими студентами, аспірантами. У них інша фонетика, бо китайська мова відрізняється, але я не бачив там недоброчесності.
Викладача державного закладу не так просто звільнити, потрібні три дисциплінарні стягнення…
Чим закінчилася історія з професором Микитою Василенком, батьком журналістки Соні Кошкіної, якого було звільнено за сексистські висловлювання? Він оскаржував це рішення.
Не знаю, ми не отримували жодного рішення суду щодо цього. Можливо, десь він його й оскаржує, але він не працює в Університеті вже понад рік.
За законом, викладача державного закладу не так просто звільнити, потрібні три дисциплінарні стягнення. У Василенка було перше, потім друге, і на третій раз його звільнили.
Комісія Вченої ради Університету з питань етики була скликана лише після скарги до омбудсмена від громадської активістки, колишньої студентки Навчально-наукового інституту журналістики Оксани Паращак. Складається враження, що студенти мусять “воювати” з адміністрацією, щоб чогось добитися…
Громадська активістка не зверталася до адміністрації. Як тільки ми отримали звернення омбудсмена, тоді було скликано Комісію.
У розмові з «Главкомом» Оксана Паращак стверджувала, що зверталася до Вас.
Переписка Оксани Паращак з Володимиром Бугровим в Instagram скриншоти надані Оксаною Паращак
Ні, ні. Що “добре” в наших студентах і журналістах – спочатку вони звертаються до вищої інстанції, а не сюди. Але для того, щоб правильно звільнити Василенка, щоб потім виграти в судах – потрібно було дотриматися всіх державних процедур (процедура звільнення викладача державного вишу включає, зокрема, фіксацію підстави (заява, дисциплінарне порушення, аморальний вчинок), створення комісії (за потреби) та видання наказу – «Главком»).
Єлизавета Жабська, Микола Підвезяний, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»