Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наш спадок 16.05.2026 08:00 Укрінформ Кручена сорочка із села Дашківці Якушинецької громади увійшла до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини
Вишитий одяг нині вже не є чимось архаїчним та священним, а слугує живою традицією, обов’язковим елементом свят та урочистостей для українців. До того ж, у кожному регіоні ці сорочки є унікальними та самобутніми. Власне, ексклюзивні вишиті вироби існують навіть в окремих громадах і селах.
Укрінформ вже розповідав про клембівську квітку – особливу сорочку, яку вишивальниці створюють лише в одному куточку світу. Виявляється, це не єдиний подібний культурний феномен: у Дашківцях Якушинецької громади на Вінниччині побутує звичай виготовлення жіночої крученої сорочки.
Її вишивають одним із найдавніших орнаментальних швів, і місцеві майстрині “закрутили” у ньому власні, подільські, мистецькі вподобання.
ДАВНІЙ ШОВ ТА ПОДІЛЬСЬКИЙ ХАРАКТЕР
Завідувачка структурного підрозділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільської ради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька зазначає, що складно визначити, хто саме першим і коли почав вишивати дашковецьку кручену сорочку. Проте, у фондах їхнього клубу зберігаються вироби, створені за такою технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– Були й такі, що вишивали ще раніше, ще наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, сорочка 1870 року. Це така місцева традиція оздоблення, так наші жінки вигадали. Причому чоловічих кручених сорочок не існує, лише жіночі. Чоловічі у нас оздоблювали переважно квітковим візерунком або ж геометричним. А з ось таким, крученим, робили виключно під жіночий характер, – посміхається Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
Вона пояснює, що особливістю цієї сорочки є вишивання тамбурним стібком. Це один із найдавніших декоративних швів, який формує на лицьовій стороні виробу безперервний ряд петельок. Вони виходять одна з одної, нагадуючи ланцюжок. Тамбурним швом прикрашають контури, орнаменти та заповнюють площини.
У країнах Близького Сходу, Стародавній Греції та Римі цей стібок був відомий ще до нашої ери. Ним прикрашали килими та покривала на спеціальних рамках, подібних до великого барабана – тамбура. Звідси й походить його назва.
Згодом мистецтво тамбурної вишивки поширилося іншими країнами світу, зокрема й Україною. Найчастіше тамбурним стібком вишивали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині – саме в Дашківцях – майстрині взяли його за основу для створення власного неповторного орнаменту.
– У нас можна подивитися на п’ять сорочок, і може здатися, що всі вони вишиті однаково. Але насправді візерунок ніде не повторюється. Тому що кожна жінка створювала собі власний узор. Одна в одної сорочки не “копіювали”, кожна робила свої характерні завитки. Через них сорочку й називають крутяною, – так звучить місцевий діалект, – розповідає Вісіцька.
Вона пояснює, що всі контури виконували чорним кольором, а “середини” закручених завитків заповнювали нитками різних відтінків, найчастіше – червоними, синіми або зеленими. Ці елементи майстрині “збирали” у різноманітні орнаменти, залежно від того, що підказували їхній смак та вміння.
Однак, було недостатньо лише вишити сорочку; її потрібно було ще правильно зшити з окремих деталей та знати, як її носити.
Джерело: www.ukrinform.ua