«Навчання потребує власної Супрун». «Главком» зібрав думки освітян та батьків
Реформа шкільництва розпочалася не сьогодні: Нова українська школа (НУШ) стартувала ще у 2017 році. Попри те, що часом батьки не сприймали зміни та ставилися скептично до певних завдань, загалом масштабного спротиву таким перетворенням на початковому етапі не спостерігалося.
У приватних розмовах викладачі зазначають, що НУШ є надто «дитиноцентричною». Це стосується не лише знецінення авторитету педагога, а й того, що дітей не залишають на повторний рік для засвоєння пропущеного матеріалу. Таким чином, учні, які відстають, переводяться з класу до класу з дуже низькими балами, адже 1-3 бали вважаються «позитивною оцінкою». Тобто, це свідчить про певні зусилля дитини та наявність у неї знань.
Однак, коли реформа торкнулася реорганізації закладів освіти, батьки учнів почали надсилати звернення з проханням до уряду зупинитися…
Йдеться про поділ шкіл на молодшу (1-4 класи), гімназію (5-9) та профільні ліцеї: професійні та академічні (10-12 класи). Важливо, щоб усі ці три освітні ланки розташовувалися окремо, а не, як це часто буває, в одному приміщенні. За задумом розробників реформи, після молодшої школи та гімназії учні повинні складати іспит – Національний мультипредметний тест – для вступу на наступний рівень, відповідно до отриманих результатів. Так, після гімназії «сильніші» учні матимуть змогу потрапити до академічного ліцею, а завершення навчання в останньому класі деяких з них буде прирівнюватися до першого курсу бакалаврату. Решта учнів, академічно «слабших», будуть спрямовані до професійних ліцеїв для здобуття певної спеціальності. Відповідно, у ліцеях вони вивчатимуть менше предметів, ніж це передбачено для учнів старших класів нині.
«Старшокласник матиме змогу обрати для себе один зі спеціалізованих напрямків: фізико-математичний, технічний, мистецький чи спортивний. І, відповідно, він вивчатиме профільні дисципліни, плюс – основні (українська мова, математика, історія України, іноземна мова), плюс ще один предмет за вибором – будь-який непрофільний, наприклад, фінанси», – пояснила «Главкому» Наталія Піпа, народна депутатка, секретарка Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій.
Чимало педагогів висловлюють сумніви щодо такого підходу з різних міркувань. Проте, найбільше невдоволення висловлюють батьки: їх турбує, що дитині доведеться навчатися аж у трьох різних закладах, а не в одному, розташованому поблизу дому. Депутатка Піпа раніше наголошувала, що основна причина опору батьків – недостатня комунікація з боку уряду та необізнаність батьків з нюансами реформи.
У невеликих громадах це питання стоїть особливо гостро: багато учнів муситимуть добиратися до найближчої школи, яка може бути розташована за кілька десятків кілометрів.
«Главком» поспілкувався з освітянами та батьками учнів і спробував розібратися: що саме пропонує реформа і чим вона лякає тих, кого вона безпосередньо зачепить.
Що кажуть вчителі
Зазначимо одразу: вчителі, з якими спілкувався «Главком», підтримують ідею профілізації старшої школи. Проте, вони бачать її переважно не так, як це планує уряд.
Вчитель історії Одеського ліцею «Михайлівський» Руслан Шеремета вважає, що реформа значно обмежує можливості учнів. «Молодша школа має тривати з першого по шостий клас, як це практикується в Німеччині. Після цього має бути визначення: фахова освіта чи академічна», – зазначає він у коментарі «Главкому».
Згодом учень, який обрав фаховий напрямок, повинен мати можливість отримати і академічну освіту. «Так, усі діти – різні, з різними талантами та можливостями. Проте, слід продумати можливість для кожного згодом продовжити навчання», – зазначає Шеремета і наводить власний приклад. Він після восьмого класу вступив до профтехучилища на тракториста, рік працював за спеціальністю. А згодом здобув дві вищі освіти: інженерну та історичну.
Руслан Шеремета: «Ставка для молодого вчителя, без надбавок, – це трохи більше 8 тис. грн» фото: Facebook
Не останню роль у реформуванні, на думку пана Руслана, відіграє оплата праці вчителя. «Реформу потрібно було починати 30 років тому. І починати – з перегляду заробітних плат вчителів», – переконаний він. Шеремета додав, що аби школи не відчували браку педагогів, слід було б оплачувати вчителям не лише проведені уроки, а множити їх на два, адже до кожного уроку педагог має готуватися. Тобто, до ставки вчителя у 20 годин слід доплачувати ще й за 20 годин підготовки. «Ставка для молодого вчителя, без надбавок, – це трохи більше восьми тисяч гривень. Хто піде на такі гроші?» – риторично запитує він.
«У нас ситуація доходить до того, що у Києві вчителі беруть по 2,5 ставки, аби більше заробити. Тоді як у сільській місцевості педагог ледь набирає 18 годин», – зауважує Шеремета.
Тут виникає запитання: чи матимуть необхідну кваліфікацію вчителі старших класів, яких залучать до викладання в академічних ліцеях? На думку педагога, для якісного надання освітніх послуг вчителям необхідні регулярні курси підвищення кваліфікації, причому – за державний кошт та на умовах надання додаткової відпустки. Адже тільки за умов підвищення кваліфікації вчителі зможуть оволодіти новими методиками викладання.
«Раніше медичні працівники мали дуже низьку оплату праці. Потім прийшла Уляна Супрун і започаткувала медичну реформу. Принаймні, сімейні лікарі почали отримувати більші кошти. Тепер те саме потрібно зробити в освітній сфері. Навчання потребує власної Супрун», – підсумовує Шеремета.
Проблеми маленьких громад
Надзвичайно гостро проблема навчання в гімназіях та ліцеях постане у невеликих громадах. Якщо зараз діти відвідують одну школу, розташовану на прийнятній відстані від дому, то після впровадження реформи про школу у своєму селі можна буде забути і думати, як щодня доправляти дитину на значну відстань і назад.
У коментарі «Главкому» освітній омбудсмен Надія Лещик так роз’яснила цей момент: «Відсутність закладу освіти в межах громади не звільняє від обов’язку органу місцевого самоврядування створити умови для здобуття повної загальної середньої освіти дітьми, які проживають у громаді. Відповідно до частини 3 статті 37 Закону України «Про повну загальну середню освіту», засновник закладу загальної середньої освіти зобов’язаний забезпечити можливість учнів продовжити навчання на відповідному рівні освіти у разі реорганізації чи ліквідації закладу загальної середньої освіти. Як засновник закладу загальної середньої освіти виконуватиме свій обов’язок – чи забезпечуватиме підвезення до закладу освіти в іншому населеному пункті своєї громади, чи створить умови для навчання в іншій громаді – закон не деталізує».
Інна Кротіченко, мати учениці Іванковецької філії Дмитрівського ліцею імені Тараса Григоровича Шевченка, що у селі Іванківці Знам’янського району Кіровоградської області, у коментарі «Главкому» пояснила, як реформа старшої школи вплине на освітній процес у її громаді. За її словами, філію ліцею планують закрити. «У разі закриття школи діти будуть змушені щодня добиратися до іншого населеного пункту. Відстань становить близько 25 км, з яких приблизно 15 км – без мобільного зв’язку. Дорога пролягає фактично полями, і в умовах воєнного стану це створює серйозні ризики. У разі надзвичайної ситуації діти не матимуть можливості оперативно зв’язатися з батьками або службами допомоги», – зазначає вона.
Інна Кротіченко з донькою-школяркою фото: Facebook
Пані Інна додала: батьки та громада неодноразово піднімали це питання: створили електронну петицію до Кабінету міністрів з проханням врахувати безпекові та соціальні ризики для дітей у сільських громадах при впровадженні освітньої реформи. «Основна реакція, яку ми отримуємо, зводиться до посилань на вимоги законодавства, наповнюваність класів та фінансову доцільність. Водночас такі критично важливі аспекти, як безпека дітей, тривалість поїздки та фізичне навантаження, залишаються недостатньо врахованими. Складається враження, що рішення більше орієнтовані на формальні показники, ніж на реальні умови життя дітей», – зазначає Кротіченко.
Крім того, мати школярки зауважує, що закриття навчального закладу в селі суттєво змінить режим дня дитини: ранні підйоми, тривала дорога до школи і назад, плюс – повноцінний навчальний день та виконання домашніх завдань. «У підсумку дитина фактично перебуває в навчальному процесі 10–12 годин щодня, що є надмірним навантаженням. Водночас у нас є школа, в яку вже вкладені ресурси, зокрема облаштоване укриття, але попри це розглядається її закриття. Це викликає нерозуміння серед батьків, адже фактично пропонується варіант, який є гіршим з точки зору безпеки та щоденного навантаження на дітей», – підкреслює жінка.
На думку Кротіченко, такі варіанти вирішення проблеми, як запуск шкільного автобуса чи проживання у пансіоні, можуть розглядатися лише за умови гарантії безпеки та належних умов для дітей. «В умовах воєнного стану вони не завжди є оптимальним рішенням», – зазначає пані Інна.
«Загалом я вважаю, що реформа має реалізовуватися з урахуванням реальних умов, у яких живуть діти, щоб освіта залишалася доступною, безпечною і не виснажувала їх фізично. Освіта має підлаштовуватися під дитину, а не дитина під систему. У нашій школі є повністю укомплектований педагогічний колектив — у нас є всі вчителі. Тобто мова не йде про відсутність кадрів чи неможливість забезпечити навчальний процес. І для нашої громади школа – це значно більше, ніж просто заклад освіти. Фактично це те, на чому тримається життя села. Тому закриття школи матиме не лише освітні, а й серйозні соціальні наслідки», – резюмує мати школярки.
Ігор Лікарчук: «Ми фактично обмежуємо дитину в праві вибору»
Ігор Лікарчук: «Профільна школа потрібна. Але не можна її запроваджувати комуністичними методами» фото: Facebook
Своїми думками щодо реформи старшої школи в інтерв’ю «Главкому» поділився Ігор Лікарчук – відомий український освітянин, директор Українського центру оцінювання якості освіти у 2006-2011 та 2014-2015 роках.
«Я – категоричний прихильник НУШ і того, що в Україні має бути профільна загальна середня освіта. Це однозначно, – зауважує Лікарчук на початку розмови. – На сьогоднішній день у старших класах дуже багато учнів «просиджують штани» і ходять до школи просто тому, що так потрібно. Потрібно комусь, але це не потрібно їм».
Народна депутатка Наталія Піпа у коментарі «Главкому» наголошувала, що закінчення школи в 18 років – це вимога для євроінтеграції України. Чимало батьків проти 12-річної школи. Яка ваша думка?
Немає жодної вимоги Європи, жодного документа про те, що перехід на профільну школу має відбуватися саме так, як нам нав’язують. Кожна країна Європи має власну систему освіти з різними типами освітніх закладів, з різними підходами до організації освітнього процесу. Якихось єдиних вимог немає. Це все примітивне трактування нашого шляху до європейської системи освіти.
Проте є вимоги, що у нас має бути співставний рівень знань; що в освітніх закладах має бути академічна свобода вчителя, що у нас мають бути співставні рівні кваліфікацій, – якщо ми прямуємо до Європи. А ще – у нас мають бути співставні показники якості роботи освітніх закладів.
Що, на вашу думку, не так з реформою старшої школи?
Почнемо з того, що в європейських країнах системи освіти формувалися десятиліттями. Це був процес еволюції, шлях спроб та помилок. Зауважте, що ми серйозно про профільну школу почали говорити максимум три роки тому. Але що таке профільна школа? Ми не знаємо.
Ще одне питання, на яке ніхто мені не дає відповіді: чим випускник академічного ліцею буде відрізнятися від випускника нинішньої школи, в якій є класи з поглибленим вивченням тих чи інших предметів (те, що зараз називається «профільні класи»). Яка модель випускника академічного ліцею?
За словами Наталії Піпи, учнів таких ліцеїв не будуть перевантажувати низкою предметів – залишать фактично тільки профільні.
Це – про зміст. А я веду мову про модель випускника: що він має знати, уміти, якими компетентностями повинен володіти? Як це буде досягатися, це інше питання. Розумієте, нам потрібно розуміти, чого ми хочемо досягти. На сьогоднішній день цього немає, але мережу ми вже створюємо.
Далі. Дуже складне питання: хто буде викладати в цьому академічному ліцеї? У вищій освіті сьогодні, скажімо, кредитно-модульна система організації навчання. То, мабуть, нам треба говорити, що в академічних ліцеях повинна бути не класно-урочна система організації навчання, яка є сьогодні, а інша. Чи кредитно-модульна, чи практико-орієнтована, – не знаю. Це має сказати той, хто сьогодні просуває ідею створення академічних ліцеїв. Але чи наші вчителі готові до роботи в академічних ліцеях?
Концепція НУШ була затверджена у 2017 році. З 2017 року, знаючи, що у нас буде профільна школа і знаючи, що це має бути не звична нам школа, хоч в одному університеті з’явилася освітня програма підготовки вчителя профільної школи? Немає в жодному. Тобто ми хочемо взяти сертифікованого, заслуженого вчителя, який працює сьогодні, і просто сказати: «Тепер ти йдеш викладати у профільну школу». Це нормальна постановка питання?
Я дуже сумніваюся, що за 30 годин підвищення кваліфікації в дистанційній формі чи навіть в очній формі, вчитель оволодіє новими методиками і технологіями.
Особлива (повторюсь: поки невідомо, яка саме) школа потребує якогось особливого вчителя. А якщо там не буде особливого вчителя, то це буде не академічний ліцей, а це буде звичайна хороша школа.
Виникає ще одне питання: а заробітна плата цього вчителя буде така сама, як і у всіх інших вчителів? І навантаження – 18 годин ставки – у нього буде таке саме, як і в інших вчителів? Професійний стандарт цього вчителя буде такий, як і нині? Якщо це все буде без змін, то чим цей вчитель буде відрізнятися від того, який сьогодні працює у звичайній школі?
Є побоювання, що через реформу старшої школи багато дітей у маленьких громадах взагалі залишаться без шкіл. Як ви це бачите?
Мені подобається ідея створення окремого такого ідеального академічного ліцею – відокремлена юридична особа з особливою організацією освітнього процесу.
Але чи знайдеться у нас у кожній громаді достатня кількість дуже обдарованих учнів, які б навчалися в такому ліцеї. До того ж, навряд чи у нас знайдуться вчителі з тих позицій, про які я казав вище.
Далі: якщо ми хочемо створити академічний ліцей у громаді, то до нього маємо якось доправляти учнів. Буває, що відстань між центром громади і деякими селами до 25 км. Уявіть: двічі на день, до школи і зі школи. Це яка людина витримає?
Пропонують інший варіант: створювати пансіони. Слухайте, я був директором профтехучилища майже 10 років. Я як ніхто інший знаю, що таке гуртожиток. Так, у Європі є пансіони, але там це справжні пансіони: починаючи від того, що кожна дитина живе у кімнаті, розрахованій максимум на двох, і закінчуючи тим, що там точно не один унітаз на весь поверх.
Взагалі пансіон – це надзвичайно складна річ. Організаційно, фінансово, технологічно, штатно, безпеково – тим більше, в наших умовах. Я знаю, як піднімати дітей, навіть доросліших, сонних, відправляти їх в укриття через дорогу вночі, коли лунає тривога. Це не так просто, як здається тим, хто ніколи з цим не стикався. Коли один не знає, де його кросівок, інший не може збагнути, де його шкарпетки, третій взагалі не може відійти від сну.
І що таке відірвати дитину в 14-15 років від сім’ї?
Якщо я не помиляюся, в Київській області заплановано створення 94 академічних ліцеїв на 62 громади. Чудово, якщо ми зможемо створити і ще біля кожного ліцею пансіон, а не «общагу» в нашому розумінні. Якщо в нас будуть автобуси, якщо в нас будуть вчителі, буде ще купа всього необхідного, то ідея чудова. Але нічого цього не буде.
Таких суто академічних ліцеїв у Європі дуже мало, вони елітарні. Але там є інше, від чого ми відмовляємося. Там у багатьох звичайних школах є, так би мовити, школа в школі. Тобто профільна школа у звичайній школі – це як факультет в університеті, щоб було зрозуміліше. Ми ж цим шляхом не йдемо, ми кажемо: або академічний ліцей, або професійний ліцей чи професійний коледж. Нещодавно батько одного школяра звернувся до мене прямо в магазині: «Директор школи сказав, що моя дитина академічний ліцей не потягне. Нам кажуть іти або в професійний ліцей, або в професійний коледж. Я передивився перелік спеціальностей усіх професійних ліцеїв, колишніх профучилищ і всіх професійних коледжів. Навколо нас на відстані 50 км жодної професії, яку б хотіла здобути моя дитина, немає. То в який заклад їй іти?». Давайте уявимо собі, скільки буде таких дітей.
Ми фактично обмежуємо дитину в праві вибору. Чому не дати дитині, яка «не дотягує», можливість повчитися ще два роки у звичайній школі без поглибленого профільного вивчення, за єдиним державним стандартом загальної середньої освіти, а потім щоб обирала свій шлях.
Далі – закінчується дев’ятий клас і діти повинні обрати, куди вступати. А який буде механізм відбору в академічний ліцей: чи це буде рекомендація школи, чи щось типу зовнішнього оцінювання, тобто Національного мультипредметного тестування, яке зараз пишуть учні випускних класів, тобто НМТ-«угадайки»? У Європі є таке поняття, як освітній прогрес учнів. Там роботу школи не оцінюють за кількістю переможців олімпіад, за кількістю учасників Малої академії наук чи за кількістю учнів, які склали НМТ на 185 і більше балів, як це робиться у нас. У Європі роботу школи оцінюють за освітнім прогресом учнів.
Повертаємося до питання відбору: якщо це буде не педагогічно обґрунтований відбір, а селекція, до неї обов’язково долучиться те, що ми називаємо «особистісний вплив батьків».
Але ж перевага НМТ – у виключенні чинника корупції. Результати цих тестів підробити неможливо…
Я не коментую теперішнє НМТ.
Просто уточніть, на вашу думку, чи було б недостатньо об’єктивно під час відбору орієнтуватися тільки на НМТ?
Якщо це буде чотири предмети в один день із запитаннями на кшталт «угадайки», то я не думаю, що це може бути достатнім критерієм відбору учнів до академічного ліцею. Зрештою, учень може прийти, розгубитися, перелякатися і не скласти НМТ.
Потрібен експеримент, глибоке дослідження, наукове обґрунтування. Ну, всього ж цього ніхто не робить, а ми через рік будемо відбирати дев’ятикласників. І батьки дев’ятикласників, так само, як зараз батьки випускників, будуть змушені звертатися до репетиторів. У нас зараз репетитори беруть по 350 грн за урок, а тоді будуть брати всі 700 грн.
Ще раз: профільна школа потрібна. Але не можна її запроваджувати комуністичними методами.
Наталія Сокирчук, «Главком»