Богдан Ступка: яку роль зіграв артист у фільмі, що зазнав утисків 27.08.2026 16:55 Укрінформ
Маловідомі факти про митця, міністра культури та директора театру
Один з найвидатніших українських митців, Богдан Сильвестрович Ступка, 27 серпня святкував би свій 85-й день народження. Він здобув Шевченківську премію ще у 1993 році, а звання народного артиста України отримав напередодні свого 40-річчя. Незабутній виконавець ролей Тев’є-Тевеля у однойменній виставі, Миколи Задорожного у “Злодіях”, та багатьох інших, покинув земну сцену у 70-річному віці через хворобу.
За понад півстоліття творчої діяльності Богдан Ступка втілив десятки театральних образів, а на початку 1970-х років яскраво заявив про себе у кінематографі. Його дебютною стрічкою стала “Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. На зламі тисячоліть, вже будучи досвідченим та відомим актором, який у 1999-2001 роках обіймав посаду міністра, він зіграв вельми провокаційну головну роль у першому великобюджетному фільмі незалежної України “Молитва за гетьмана Мазепу”. Тоді ж він підтримав не менш вагомі кінострічки “Мамай” та “Богдан Зиновій Хмельницький”.
Чому ім’я та творчість Богдана Ступки залишаються важливими й актуальними? Який фільм за його участю зазнав цензурних обмежень? Відповіді на ці питання Укрінформ шукав у кіно- та театрознавців.
АРТИСТИЧНІ АВТОГРАФИ НА ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТАХ
Мегаакторська присутність відчувалася всюди, коли Богдан Ступка не поспішаючи прогулювався вулицею, елегантно вклоняючись перехожим, скульптурно завмираючи на червоній доріжці біля театру, або ж артистично підписував офіційні папери, наче роздаючи автографи, відзначає театрознавиця Ганна Веселовська. Вона додає: “Адже весь світ для нього був театром, який його колись полонив”.
Богдан Ступка в образі Дон Жуана
Для багатьох поколінь українців Богдан Ступка був і залишається тим знаковим артистом, здатним втілити на сцені будь-який образ, каже докторка мистецтвознавства. “У вісімнадцять років він зіграв робота-гуманоїда, у тридцять – шаленого Дон Жуана, у сорок п’ять – батька сучасної української літератури Івана Котляревського, а однією з його останніх театральних ролей став вічно молодий Фауст. Дехто пригадає і його кіноролі, від перших, наче пробних та невпевнених, до останніх, потужних, як торнадо, що випромінювали енергію на екран”, – коментує професорка Ганна Веселовська, керівниця аналітичного напряму Національної спілки театральних діячів України.
Богдан Ступка та Іван Миколайчук у фільмі «Білий птах з чорною ознакою»
“Його наполегливі, запитальні інтонації проникають у душу. Його невиправний галицький акцент – не перешкода, а мимовільне драматично-іронічне відокремлення від звичного сценічного мовлення”, – так відгукувався про Богдана Ступку театрознавець Ростислав Коломієць.
Кінознавиця Лариса Брюховецька порівнює творчу співпрацю Богдана Ступки з режисером Сергієм Данченком із зустріччю Марчелло Мастроянні та Лукіно Вісконті. Цей творчий тандем став явищем не лише українського театру, а й української культури загалом, констатує авторка есею “Богдан Ступка. Стабільність висоти” з циклу “Немеркнучі зірки” у книзі “Талант і гра. Українські актори театру і кіно”.
ПЕКЕЛЬНІ ПОСТАВКИ “ЗЛОДІЇВ” У ЛЬВОВІ ТА КИЄВІ
Любовний трикутник «Злодіїв»: виконавці Федір Стригун, Таїсія Литвиненко і Богдан Ступка, 1976 р.
Магія співтворчості з режисером Сергієм Данченком розпочалася одразу після того, як Богдан Ступка у 1961 році закінчив навчання в акторській студії при Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької, а перші ролі зіграв ще під час навчання. Невдовзі глядачі отримали змогу в умовах радянської дійсності спостерігати за постановками, що виходили за рамки соцреалізму, в який тоталітарна система загнала український театр, знищивши у 1930-х роках театр “Березіль”, Леся Курбаса, Миколу Куліша та інших діячів.
Батько Богдана Ступки співав у хорі Львівського академічного театру опери та балету, тож для хлопця сцена та закулісся були звичними з дитинства. У 14 років він вперше долучився до масовки. До речі, вищу освіту спочатку здобував заочно на філологічному факультеті Львівського університету імені Франка. А вже у 1984 році так само заочно закінчив театрознавчий факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Львівський театральний етап Богдана Ступки тривав до 1978 року. Він розпочався з незвичної ролі Механтропа у постановці “Фауст і смерть”. Багатогранний акторський талант артиста розкрила роль Дон Жуана у виставі “Камінний господар” за Лесею Українкою. Її прем’єра відбулася у 1971 році.
Богдан Ступка та Степан Олексенко у виставі «Злодії»
Далі, здавалося, актор перевершив самого себе, створивши образ несамовитого зла – Річарда ІІІ – в однойменній постановці за трагедією Шекспіра. Прем’єра відбулася у травні 1974 року. Сценічний образ безжального правителя магнітом притягував увагу публіки не лише у Львові, а й у Києві під час гастролей Театру імені Марії Заньковецької у столиці.
Потім – “Злодії” за п’єсою Івана Франка. Події любовно-сімейного трикутника в гірських Незваничах 1870 року всім відомі зі шкільної програми. Постановка у Львові з’явилася у 1976 році, коли Сергій Данченко перейшов працювати до Київського театру імені Івана Франка і забрав із собою Богдана Ступку. Через три роки після попередньої прем’єри відбулася столична.
Виставу “Злодії” театрознавець Олег Вергеліс у книзі “Театр, де розбиваються серця” назвав для Богдана Ступки символічним мостом між Львовом і Києвом. Найцікавіше, що актор зіграв не жовніра Михайла Гурмана, який повертає собі кохану Анну, як можна було б стереотипно уявити, а трудівника Миколу Задорожного, який став заручником змови братів молодшої за віком дружини, яку він оберігав і цінував.
“Сергій Данченко створював виставу як поєдинок рівноправних партнерів: Миколи і Михайла, чоловіка і коханця. Це була суто чоловіча вистава – про чоловічу честь, про життєву несправедливість і зневагу долі”, – писав Олег Вергеліс.
Богдан Ступка в Києві
Режисер створив історію стриманих бойків, яка стала театральною симфонією деталей. Богдан Ступка щоразу показував особливий образ Миколи Задорожного. Наприклад, разом із дружиною Анною він довго-довго на сцені знімав обмерзлі чоботи. “Здирає їх, ніби пастку, в яку потрапила тварина в хижому лісі, – так через роки описує сцену Олег Вергеліс. – “Чоботи” чимчикують до печі – зігрітися. (…) Так, ця снігова людина, Микола, шукає тепло. Усі його слова про погані заробітки, про поганих людей – то так, для форми. Важливіше знайти в очах Анни – розуміння, співчуття”.
Богдан Ступка, створюючи образ, переконував глядачів, що вік не має значення, коли чоловік прив’язаний душею і тілом до єдиної коханої жінки. Актор створив Миколу Задорожного, в якому “жило дивовижне тяжіння до дому як до магічного місця”.
РАДЯНСЬКІ ГАСТРОЛІ З ПРОПАГАНДИСТСЬКИМ ПІДТЕКСТОМ ТА ЗАЦЕНЗУРОВАНИЙ ФІЛЬМ
Незалежно від таланту та особистих творчих стосунків, не варто забувати, що в радянські часи театри та інші культурні установи були зобов’язані виконувати ідеологічні функції. Їхній вплив був помітний у репертуарі кожного театру того періоду, де брали участь провідні актори.
Дуже красномовно передає ту атмосферу, наприклад, наказ № 100-к від 15.04.1986 р. про закордонні гастролі Київського театру імені Івана Франка: “Згідно з культурним співробітництвом Міністерства культури СРСР із зарубіжними країнами, з 21 квітня по 3 травня ц. р. запланована поїздка театру ім. І. Франка до Народної Республіки Болгарія для участі в комплексних заходах, присвячених ХХVII з’їзду КПРС”.
В окремому додатку зафіксували: “Сформована ідеологічна група у складі 10 осіб. Підібрана Товариством культурних зв’язків із зарубіжними країнами інформаційна пропагандистська література. Проведено установчу лекцію про НРБ”.
У тій поїздці франківці представили у трьох містах Болгарії, зокрема, виставу “Дядя Ваня”, в якій Богдан Ступка виконував головну роль Івана Петровича Войницького – сина вдови таємного радника. А, скажімо, в жовтні 1982 року вони гастролювали в п’яти містах тодішньої Югославії з “Злодіями”. В тих умовах створювали постановки провідні артисти столичного театру: Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Наталія Сумська, Олексій Богданович, Поліна Лазова та інші актори, які вже вважаються корифеями сучасної української театральної сцени.
На зйомках фільму «Осяяння»
Богдан Ступка на власному досвіді відчув, що таке цензура, після зйомок у 1971 році в другому фільмі – “Осяянні” режисера Володимира Денисенка, роботи якого не раз критикували за “буржуазний націоналізм”. Актор створив складний образ ученого-інтелектуала з багатою творчою уявою, що контрастувала з буденною реальністю тогочасного радянського суспільства та псевдонаукою. До того ж, у фільмі використано духовну музику Максима Березовського, яку радянська влада замовчувала – “Не отвержи меня во время старости”.
За сюжетом, молодий учений-генетик Юрко Морозенко робить важливе відкриття, що має наблизити науку до розуміння природи онкологічних захворювань. Однак він не поспішає ділитися результатами з керівництвом, яке з самого початку скептично ставилося до дослідження. В “Осяянні” показано екзистенційну кризу людини, яка живе в новому мікрорайоні Києва, проте все ніяк не наважується розпакувати речі. Головний герой відсторонюється від дружини та колег, занурюючись у мрії та спогади дитинства.
На зйомках фільму «Осяяння»
Після прем’єри у 1972 році “Осяяння” було стримано зустрінуто в Україні, а в московських кіно виданнях вийшла серія нищівних статей. Стрічку Володимира Денисенка, в якій головну роль виконав Богдан Ступка, критики назвали невдалим прикладом українського поетичного кінематографа на урбаністичному матеріалі. І фільм на десятиліття зник з екранів.
“Осяяння” зазнало утисків, але не було знищено. Вціліла лише одна позитивна копія. Її віднайшли – і Довженко-Центр відновив фільм, який демонстрували у 2024 році в програмі “Київкінофесту”. До речі, у фільмі показано портрет Богдана Ступки, створений художником Іваном Марчуком і подарований акторові. Але після зйомок картина зникла. Кілька років тому її придбав Національний художній музей.
МІНІСТЕРСЬКЕ КРІСЛО ТА ОДИНАДЦЯТЬ РОКІВ НА ПОСАДІ ДИРЕКТОРА ТЕАТРУ
Фото Театру імені Івана Франка
На українському владному Олімпі часів відновленої незалежності культурою часто керували митці: актор Євген Нищук двічі обіймав посаду міністра, артистка Лариса Хоролець першою освоїла цю роль, а Богдан Ступка займав цю посаду з 30 грудня 1999 року по 31 травня 2001 року. Лариса Брюховецька згадує, що якось на запитання, що він думає про свою міністерську роботу, він багатозначно і дещо іронічно, як це часто бувало, відповів: “Думаю…”.
Кадр з фільму «Молитва за гетьмана Мазепу»
Кінознавиця зазначає про Богдана Ступку: “Він свою мистецьку висоту тримав впевнено до кінця життя”. Можна сказати, що він затьмарив політиків. За часів прем’єр-міністра Віктора Ющенка, в уряді якого Богдана Ступку призначили міністром культури, відбулася реанімація українського кіно, яке до того дуже сильно потерпало від браку фінансування та відсутності чіткої державної стратегії розвитку. “А тоді втримати кіно на плаву – вже чимало”, – підкреслює Лариса Брюховецька.
З кінця 1970-х років Богдан Ступка неодноразово виконував епізодичні та центральні ролі відомих постатей української історії та культури. У фільмі режисера Станіслава Клименка “Дударики” актор зіграв композитора Миколу Леонтовича. Згодом він втілювався в образи Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Остапа Вишні.
До того, як зніматися у художньому фільмі “Молитва за гетьмана Мазепу”, у 1993 році Київнаукфільм на замовлення Міністерства освіти завершив виробництво науково-просвітницького фільму “Анатема. Життя і смерть Івана Мазепи”, в якому гетьманував Богдан Ступка.
Після міністерського крісла актор перейшов на посаду керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, після відходу в інший світ Сергія Данченка. Ці одинадцять років були сповнені персональних та колективних тріумфів, невеликих драм, курйозів та не завжди приємних несподіванок. Проте ніщо не може звести нанівець справжній талант.
Валентина Самченко, м. Київ
Архівні фото Укрінформу, Володимира Денисенка, Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької
Головне фото – Театру імені Івана Франка
Культура Театр Театр Франка Ступка Театр Заньковецької
Джерело: www.ukrinform.ua