Знищення складських і логістичних об’єктів не означає автоматичного дефіциту товарів в усій країні, однак поступово підвищує вартість постачання, створює ризики перебоїв і змушує українців платити за утримання дедалі складнішої системи, яка має забезпечувати звичний рух товарів навіть під час війни.
Для більшості людей склад — це об’єкт, який залишається десь поза межами повсякденного життя. Споживач бачить товар на полиці магазину, замовляє його онлайн або купує ліки в аптеці. За цим простим процесом стоїть ціла система: виробництво, імпорт, транспортування, зберігання, сортування та доставка.
Поки всі її елементи працюють, людина фактично не помічає логістики. Але коли один із ключових вузлів знищується, наслідки поступово виходять за межі підприємства. Потрібно знайти нове місце для зберігання товарів, перевезти залишки, змінити маршрути, переналаштувати роботу через інші центри. Якщо таких пошкоджень стає багато, тимчасові рішення можуть перетворитися на нову, дорожчу модель роботи.
Саме тому атаки на логістичну інфраструктуру — це проблема не лише для бізнесу. Вони можуть позначатися на тому, що й за якою ціною купують українці, скільки вони чекають на доставку та наскільки рівним є доступ до товарів у різних регіонах.
Від зруйнованого складу — до проблеми для споживача
Логістичну систему можна уявити як мережу, де кожен великий склад або сортувальний центр є одним із вузлів. Через нього проходить значний обсяг товарів, які потім розподіляються між магазинами, аптеками, підприємствами чи кінцевими споживачами.
Тому після знищення такого об’єкта проблема полягає не лише у фізичній втраті запасів. Якщо склад більше не працює, товари необхідно перенаправити в інше місце. Якщо альтернативний об’єкт розташований далі, збільшується транспортне плече. Якщо він має меншу місткість, запаси доводиться розподіляти між кількома майданчиками. Якщо пошкоджено сортувальний центр, змінюється порядок проходження вантажів.
Для компанії це означає додаткові витрати та необхідність перебудови роботи. Для споживача наслідок може бути набагато менш очевидним: товар просто приїде пізніше, буде недоступним у конкретному магазині, асортимент тимчасово скоротиться або продукцію доведеться доставляти з іншого регіону.
Саме тому локальна відсутність товару не тотожна загальнонаціональному дефіциту. Ця різниця особливо важлива для оцінки наслідків атак. Якщо товар є в іншому магазині або регіоні, проблема полягає не у фізичній відсутності продукції в країні, а у порушенні конкретного каналу постачання. За словами виконавчого директора Економічного дискусійного клубу Олега Пендзина, саме конкуренція між постачальниками та торговельними мережами поки що дає змогу значною мірою компенсувати такі перебої.
Наприкінці серпня та на початку вересня 2026 року пошкодження складських, сортувальних і транспортних об’єктів фіксували в різних регіонах. Зокрема, після атаки 28 серпня на Київщині було пошкоджено 14 складських приміщень у п’яти районах області.
Але кількість пошкоджених будівель сама по собі не відображає повного масштабу проблеми. Важливіше те, наскільки швидко бізнес може замінити втрачений вузол і скільки коштуватиме така заміна.
Ціна війни — у вартості товару
Найпряміше руйнування логістики позначається на повсякденному житті через ціни.
Знищення складу не означає автоматичного подорожчання кожного товару. Однак воно створює додаткові витрати, яких не було б за мирних умов: потрібно орендувати або облаштувати нові складські приміщення, перевезти товар, змінити маршрути, утримувати більші запаси, а іноді — страхувати майно та вантажі від воєнних ризиків.
Якщо підприємство замість одного великого центру використовує кілька менших, зростають витрати на управління та транспортування. Якщо прямий маршрут стає небезпечним, його доводиться замінювати довшим. Якщо частину запасів знищено, їх необхідно закупити повторно.
У мирній економіці логістика зазвичай оптимізується для максимальної ефективності: товар має пройти якомога коротший шлях, а запаси — зберігатися там, де це найдешевше. Війна змушує бізнес відмовлятися від частини цієї ефективності заради безпеки.
Фактично підприємства починають витрачатися на резервні потужності. Додатковий склад може простоювати більшу частину часу, але залишатися необхідним на випадок нового удару. Альтернативний маршрут може бути довшим і дорожчим, однак він потрібен для того, щоб постачання не припинилося після втрати основного шляху.
Це і є «ціна стійкості» — витрати, необхідні для того, щоб система продовжувала працювати навіть тоді, коли окремі її елементи виходять із ладу.
За оцінкою генерального директора Бюро інвестиційних програм Олександра Бондаренка, за останні 12 місяців російські удари пошкодили понад 500 тисяч квадратних метрів логістичної нерухомості в Україні. Через дефіцит якісних складських площ орендні ставки можуть зрости приблизно на 10–12%. Водночас він не очікує такого самого пропорційного зростання кінцевих цін: великі імпортери та дистриб’ютори вже навчилися розосереджувати запаси між регіонами та перенаправляти їх між різними хабами.
Отже, дорожча складська логістика не означає автоматичного подорожчання кожного товару на відповідний відсоток.
Проте додаткові витрати нікуди не зникають. Бізнес може певний час покривати їх коштом власного прибутку, резервів або оптимізації інших процесів. Але якщо атаки повторюються, а потреба в резервній інфраструктурі стає постійною, простір для такого компенсування скорочується. Саме тоді частина витрат може поступово бути закладена в кінцеву ціну.
Найбільший ризик — не порожні полиці, а нестабільність
У суспільному сприйнятті проблеми з логістикою найчастіше асоціюються з дефіцитом. Проте для сучасної української економіки не менш важливим є інший ризик — нестабільність постачання.
Товар може бути вироблений, імпортований і навіть фізично перебувати в Україні, але не опинитися в потрібному місці в потрібний момент. Для споживача це виявляється у звичних ситуаціях: певного товару немає в конкретному магазині, онлайн-замовлення приходить пізніше, асортимент тимчасово скорочується, а доставка з іншого регіону коштує дорожче.
Якщо перебій короткочасний, його легко не помітити. Але регулярні пошкодження змінюють поведінку всієї системи. Бізнес змушений постійно тримати резерви, шукати альтернативні маршрути та розосереджувати запаси.
У результаті логістика стає менш передбачуваною, а непередбачуваність сама по собі має економічну ціну.
У різних регіонах ці наслідки можуть відчуватися нерівномірно. Великі міста мають більше магазинів, постачальників, транспортних можливостей і альтернативних логістичних вузлів. У невеликих громадах або районах, віддалених від основних транспортних коридорів, таких варіантів менше.
Тому одна й та сама атака може мати різні наслідки. Там, де є кілька альтернативних маршрутів, постачання можна відновити швидше. Там, де вибір обмежений, перебої можуть тривати довше, а вартість доставки — зростати. Отже, логістична стійкість стає ще й питанням рівного доступу до базових товарів.
Коли затримка — це вже питання безпеки
Особливо чутливою до логістичних збоїв є медична та гуманітарна сфера.
Медикаменти, медичне обладнання чи гуманітарні вантажі не завжди можна просто замінити або доставити пізніше. Тут знищення складу — це не лише фінансова втрата, а й ризик переривання допомоги людям.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у перші три місяці 2026 року було знищено три гуманітарні склади організації. Один зі складів у Дніпрі було повністю зруйновано, внаслідок чого втрачено половину медичних запасів та обладнання, призначених для близько 225 тисяч людей у прифронтових і важкодоступних районах. На початку вересня було знищено ще один основний склад медичних запасів у Київській області.
Загалом у 2026 році ООН повідомляла щонайменше про 20 атак, внаслідок яких постраждали гуманітарні склади, а ВООЗ підтвердила 15 атак на об’єкти, де зберігалися медичні запаси.
Цей приклад показує, чому резервна логістика потрібна не лише для збереження бізнесу. Після знищення одного складу необхідно знайти альтернативне місце зберігання, перевезти запаси та перенаправити поставки так, щоб люди не залишилися без необхідної допомоги.
Тому стійкість системи постачання у воєнних умовах має два виміри: економічний — наскільки дорого обходиться її функціонування, і соціальний — наскільки надійно вона забезпечує людей необхідними товарами.
Від максимальної ефективності — до стійкості
До повномасштабної війни концентрація запасів у великих логістичних центрах була економічно виправданою. Один великий склад давав змогу ефективніше використовувати площі, техніку та персонал, а централізована система — оптимізувати маршрути й скорочувати витрати.
Війна показала слабке місце такої моделі: те, що в мирний час є перевагою, під час постійних атак може перетворитися на точку вразливості.
Тому бізнес поступово переходить до іншої логіки — розосередження. Запаси розподіляють між кількома майданчиками, маршрути дублюють, а частину поставок за можливості переводять на прямі доставки. Замість одного великого вузла формується мережа взаємозамінних елементів.
Така система менш ефективна з погляду мирної економіки, але значно стійкіша під час війни.
Водночас сам бізнес не може нескінченно фінансувати цю перебудову. Резервні склади, захисні споруди, страхування воєнних ризиків і релокація потребують значних коштів. Тому питання логістичної стійкості поступово стає питанням державної економічної політики.
Державні механізми підтримки в цьому випадку мають значення не лише як допомога підприємствам після зазнаних збитків. Їхнє завдання — зменшити ризик того, що наступний удар призведе до тривалого порушення постачання.
У цьому контексті народний депутат Руслан Горбенко пропонує адресніше використовувати програму «5–7–9%» для підприємств, які релокуються або вкладають кошти в будівництво захисних споруд, а також переглянути механізми страхування майна від воєнних ризиків. Такий підхід показує, що захист логістичної інфраструктури дедалі більше розглядається не як суто приватна справа бізнесу, а як елемент загальної економічної стійкості.
Логіка тут проста: якщо підприємство має ресурси для створення резервної інфраструктури ще до наступного удару, ймовірність тривалого збою зменшується. Отже, зменшується й ризик для споживача — як щодо доступності товарів, так і щодо додаткових витрат. Однак навіть за наявності державної підтримки повністю уникнути «ціни стійкості» неможливо.
Частину витрат бере на себе бізнес, частину можуть покривати страхові механізми або державні програми. Але сама перебудова системи постачання потребує більше ресурсів, ніж її функціонування в умовах стабільності.
Саме тому головне питання полягає не в тому, чи стане логістика дорожчою. Вона вже стає дорожчою. Питання в іншому — яку частину цієї вартості вдасться компенсувати, а яка зрештою буде закладена в ціну для споживача.
Україна поки що демонструє здатність уникати масштабного дефіциту саме завдяки адаптації: товари перенаправляють, запаси розосереджують, маршрути дублюють, а бізнес створює резервні можливості. Але адаптація не є безкоштовною.
До великої війни головним питанням логістики було, як доставити товар швидше й дешевше. Тепер до цього додалася третя умова: товар має дістатися споживача навіть після знищення одного з ключових вузлів.
Для українців це означає, що наслідки війни відчуваються не тільки безпосередньо в місцях ударів. Вони можуть проявлятися у вартості товару, часі доставки, асортименті магазину або доступності медикаментів.
Тому справжній вплив знищення логістичної інфраструктури полягає не лише в тому, чи буде завтра товар на полиці. Йдеться про те, наскільки дорогою, складною та вразливою стає система, яка цей товар туди доставляє.
І саме від того, наскільки швидко Україна зможе перейти від вимушеної реакції на удари до системного створення резервів, захисту інфраструктури та формування альтернативних маршрутів, залежатиме, чи залишатиметься ця «ціна стійкості» переважно витратами бізнесу й держави, чи дедалі більше відчуватиметься безпосередньо у гаманцях українців.
Джерело: www.ukrinform.ua