© Міністерство освіти і науки України
Ірина Чернілевська-Бойко
Вересень — це знаковий місяць для освітнього закладу. Період, коли розпочинаються всі важливі етапи: навчання, адміністративні питання, звітність. Усе відлагоджене та ретельно сплановане — коли запускати внутрішні процеси, коли надсилати звіти до Міністерства освіти і науки. Але найважливіше — це навчання. І ось, коли наша школа цього року успішно пройшла всі ці етапи, ми з колегами зітхнули з полегшенням: «Фух, запустилися!» — раптом… з’явився наказ МОН про нові форми звітності.
Не до початку навчального року, а через тиждень після нього — 8 вересня. А в наказі — вказівки про те, що, окрім усіх звітів, ми повинні ввести величезний обсяг даних в інформаційну систему АІКОМ-2. Здавалося б, що тут поганого? Ну, плюс-мінус один звіт, до новітньої інформаційної системи. Нам би радіти, що нарешті відбувається справжня цифровізація, але чомусь це не тішить. Чому? Зараз поясню.
Можливо, ви вже чули цю абревіатуру — АІКОМ. Це назва програмного комплексу, а точніше — інформаційної системи, яка з надією стала істинним головним болем для педагогів. МОН запустило її кілька років тому. Система мала стати справжнім помічником для навчальних закладів: автоматизувати управлінські процеси, акумулювати дані, об’єднати освітні реєстри з іншими державними. Для держави ж — полегшити збір та обробку інформації. Це мав бути ривок у цифрову епоху, де школа функціонує не на папері, а в електронному форматі. Уявіть: жодних безкінечних таблиць у папках, усе в одному місці, швидко та зручно. Спочатку було створено АІКОМ-1, далі — удосконалений АІКОМ-2. Але покращений «допоміжник» перетворився на тягар.
Система виявилася настільки недосконалою, що не працює належним чином. Нам обіцяли, що оновлений АІКОМ-2 матиме інформацію з АІКОМ-1. Обіцянка залишилася порожньою, АІКОМ-2 не коректно обробив дані… не запрацював… Замість того, щоб полегшити бюрократію та зменшити кількість звітів, система їх суттєво збільшила. Замість зменшення витрат часу — нові труднощі: програма зависає, техпідтримка не реагує на наші запити, а вся відповідальність — на навчальних закладах.
Усі ці труднощі супроводжували нас протягом минулого навчального року, але нам обіцяли, що все покращиться. Проте… система так і не запрацювала як слід. Цього навчального року труднощі не зникли — навпаки, вони лише посилилися. З новим наказом МОН, дані про школу тепер слід дублювати в декількох системах — і в АІКОМ-1, і в його «браті» АІКОМ-2. Виглядає так, ніби держава сама вже не покладає надій на нову версію.
А тим часом додаткова інформація, яку (якщо не відбудеться дива!) зараз потрібно вводити вручну в систему, — це не лише дві таблиці та три цифри. Мова йде про тисячі записів учнів і кадрів, безпекові паспорти, бібліотечні фонди, десятки довідок. Усе це вже давно та без проблем функціонує в АІКОМ-1. Але тепер усе потрібно «перелити» в АІКОМ-2, який майже не працює. Ми втрачаємо надію встигнути виконати це вдень, адже АІКОМ-2 часто «лежить», дехто змушений працювати вночі… Це просто катастрофа! У нас є дві системи, але замовником і адміністратором залишається один — Міністерство освіти і науки. Чи не може воно отримати інформацію від самої себе? Неп зрозуміло, чому це неможливо виконати автоматично, адже ми прагнемо цифровізації? Хоча, з урахуванням того, що ця «суперсистема» постійно «лежить», запитання більше риторичне.
Тепер, замість економії часу та зусиль, школи отримали подвійне навантаження. Замість того, щоб зосередитись на навчанні дітей, яке, нагадаю, й так відбувається в надзвичайно складних умовах війни та виснаження педагогів, нам доведеться знаходити час на «танці з бубном» навколо двох інформаційних систем, з яких одна зависає, а інша, хоч і функціонує, але не без труднощів.
Більше того: до АІКОМ-2 вже прив’язано безліч важливих для шкіл сервісів. Наприклад, новостворений обов’язковий додаток «Мрія». Якщо в АІКОМ-2 немає даних про учнів — немає й електронних щоденників, особистих кабінетів. Оскільки немає підтвердження з бази даних — хто навчається й працює в навчальному закладі.
До АІКОМ-2 також інтегрована програма «Пакунок школяра» через Дію. Щоб батьки його отримали, система має підтвердити, що дитину зараховано до першого класу. Але як це зробити, якщо система зависає або дані просто зникають? Приблизно тридцять відсотків батьків звертаються до нас із запитами, що не можуть отримати цю соціальну допомогу на купівлю шкільного приладдя, оскільки заклад освіти «не підтверджує зарахування першокласника». І ми їм відкриваємо АІКОМ, демонструємо сторінку, де всі дані внесено абсолютно коректно. Але, як виявилося, програма «Пакунок школяра» додала ще одну проблему. Ми вносимо до системи дані зі свідоцтв про народження, надані РАЦСом. Але інколи під час реєстрації дитини не збирають повної інформації про батьків — не вказують їхні ідентифікаційні коди. Тепер нам доводиться вводити ці дані вручну. Але хто надав нам право запитувати ІПН батьків? Майже виходить так, що іншого виходу немає. Батьки, до речі, довірливо надають нам потрібну інформацію — і тоді послуга справді спрацьовує. Скільки нашого часу на це витрачається? Це ж наша робота. Ми прагнемо допомогти родинам наших першокласників.
Наступною проблемою, з якою ми стикаємося, є відрахування / зарахування учнів. Тепер це треба робити синхронно у двох базах даних, одна з яких не функціонує належним чином. І постає питання: звідки ми маємо «відрахувати» учня — з реєстру, який не відкривається?
Фейсбук-сторінки АІКОМ наповнені скаргами педагогів. «Два АІКОМи в одних руках… водночас!» — пишуть директори. «Ми — освітяни, а не тестувальники програмного забезпечення!» — додають інші. Техпідтримка мовчить. А тим часом час швидко минає — МОН планує отримати всю інформацію про школи з АІКОМ-2 до 15 жовтня. І визначило саме «лежачий» АІКОМ-2 як основне джерело.
Хто цим займатиметься у школах? У штатному розписі немає такої посади, як «адміністратор АІКОМ». У наказі МОН є пункт, згідно з яким керівникам рекомендовано надати надбавку 50% до посадового окладу за підготовку та подання звітності та завантаження даних в АІКОМ працівнику, відповідальному за це. Нас підштовхують до необхідності здійснити таку доплату «в період активного внесення інформації до ПАК АІКОМ». Але на який саме період? До 1 жовтня? До 15 жовтня? Я не бачу законного джерела фінансування. У штатних розписах цього не передбачено. І взагалі — де знайти людей? У школах і так не вистачає бажаючих працювати навіть заступниками чи директорами: зарплата низька, відповідальність величезна. А тут ще й обов’язок сидіти днями і ночами в реєстрах. Де знайти ті руки, ті години, щоб здійснити усе внесення?
Найсумніше те, що минулого року школи вже отримували аналогічний наказ: АІКОМ-2 мав стати основною системою звітності. Проте не став. Я не знаю жодного звіту чи документа, який МОН отримало з цієї системи. І що — цього року буде по-іншому? Чи нас змусили б пропустити через всі труднощі, і ми знову вручну заповнимо всі необхідні дані? Але я просто не встигну це зробити до 15 жовтня. 1727 учнів (мінус 152 першокласники) і 141 педпрацівник, а підручники, а паспорти безпеки…
Неп зрозуміло, навіщо нам дві електронні системи з однаковим функціоналом і одним замовником — МОН? Чому база реєстрів «Дія» та інші важливі сервіси інтегровано до системи, яка не функціонує? Чому за стільки часу не вдалося забезпечити якісний обмін даними? Чому ми, навчальні заклади, відповідаємо за паралельне існування двох систем? Станом на 15 вересня АІКОМ-2 не працює. А до 15 жовтня — дедалі менше часу.
На мою думку, АІКОМ-2 у тому стані, в якому він є сьогодні, — це «місія нездійсненна». Освітяни пропонують прості рішення: або синхронізувати АІКОМ-1 і АІКОМ-2, або хоча б відкласти перехід до літа, коли в навчальних закладах буде більше часу. Бо наразі це — сотні годин людського життя, які забирає не навчання дітей, а дублювання даних у двох базах, з яких одна явно недороблена. А ми маємо займатися освітою. Ми повинні працювати з учнями, а не з реєстрами.
Ми щиро підтримуємо цифровізацію, ми готові вчитися, змінюватися, шукати нові рішення. Але тільки тоді, коли система, з якою ми маємо справу, справді працює — на нас, а не проти нас.
АІКОМ-2, на жаль, поки що не став тим помічником, яким мав бути. Проте ми не втрачаємо надії на позитивні зміни. Сподіваємось, що ті, хто відповідає за цифрові інструменти освіти, почують тих, хто користується ними щодня. Бо вчителі не бояться викликів, але дуже прагнуть, аби їх не відволікали від головного — дітей, уроків, справжньої освіти. У нас справді є чим зайнятися. Щодня. І ми хочемо виконувати це на найвищому рівні. Але ми побоюємося, що після подолання всіх труднощів з АІКОМ-2 ситуація знову повториться — і свої великі й маленькі колективи ми будемо в екстреному режимі вносити до нових систем… Можливо, з’явиться новий очільник МОН, у якого буде свій програмний продукт, своя «Мрія»…