© depositphotos/mylasa
Ярина Скуратівська
Бавовна, яка останнім часом активно «квітне» на Росії, стала не лише мемом, іронічною алегорією чи метафорою цієї війни, а й цілком конкретною рослиною, що може стати символом України. Чи ні?
Власне, зображення бавовнику на українському мерчі й навіть засушені плоди рослини лише демонструють цю тенденцію. Колись оспівані сині-сині поля льону нещодавно витіснили жовті поля рапсу, які на тлі неба дуже гарно ілюструють українську національну символіку. Рапс, щоправда, досі не оспіваний поетами (напевно, сама назва не надто поетична), але став частиною українського візуального образу.
І хтозна, а раптом найближчим часом бавовник теж стане частиною агрономічного образу нашої країни? Однак актуалізував цю тему екзот, про який і йтиметься далі. Верховна Рада ухвалила закон, який сприятиме культивуванню бавовнику, а вже днями на експериментальних полях Одещини мають зійти перші пагони рослини.
«На півдні України ми вже маємо великі плантації рису. Широко розповсюджувалась і така нова для України культура, як бавовник. З року в рік зростає у нас площа садів і виноградників», — це цитата зі статті майже сторічної давнини, 1951 року. «Україна в цвіту» — так називався матеріал знаменитого поціновувача троянд і винограду Максима Рильського. За рік до того Олесь Гончар у повісті про селекціонера «Микита Братусь» теж згадував цю рослину: «Зараз ти, мабуть, без умислу вже протер кілька штанів, витканих з голопристанського або мелітопольського бавовнику». Тож оспівувати бавовник було кому. І недарма.
Зрештою бавовна як стратегічний продукт була необхідна в СРСР і для військових цілей. Саме тому, напевно, культивування бавовнику в Україні мало таке важливе значення. Ось як пояснювали потребу в його вирощуванні в газеті «Комсомолець України» 1925 року (орфографію збережено): «Крім тканин бавовну вживають ще для виготовлення де-яких сортів пороху, й тому попит на неї за часів останньої світової війни був дуже великий. Як річ широкого вжитку, бавовна має видатне місце в народньому господарстві всіх країн і має велике політичне значіння».
Можливо, варто говорити не про перші спроби, а про друге, а якщо бути коректними, то й третє пришестя бавовнику на українські землі? Адже спроби його культивувати в Україні сягають саме сторічної давнини. З 1929 року бавовник входив до переліку «планових» культур української Бессарабії. У період із 1929 до 1954 року посівні площі бавовнику на півдні України сягали 220 тис. га. Ця рослина із субтропічного поясу непогано акліматизувалася на нашій території. Однак попри наявність ресурсів, науково-дослідних інститутів і селекціонерів, вона вимагала гарної агрокультури, догляду, адже мала й має численних шкідників і потребує значного зволоження. Крім того, багато сортів не встигали визріти навіть в умовах українського півдня й технологічно доводилося їх додатково досушувати, іноді навіть на печах селян. З 1954 року бавовник в Україні поступово виводять із масового вирощування. Мовляв, економічно вигідніше завозити сировину із Середньої Азії. Вочевидь, повоєнна економіка СРСР вже не аж так гостро потребувала додаткових полів стратегічної сировини.
Нове дихання, але неглибоке, бавовник отримав в Україні 1996 року, коли було засіяно досить невеликий обсяг — 2000 га — в Херсонській області. Для вирощування в Україні придатними вважалися скоростиглі й ультраскоростиглі сорти. Можливо, це стане відкриттям, але маємо й власне українські сорти бавовника — скоростиглі «Дніпровський 5» для умов зрошення та «Підозерський 4» для неполивних умов, виведені у 2000-х в Інституті кліматично орієнтованого сільського господарства НААН.
Старша наукова співробітниця інституту Віра Бобровик пояснює, що ці сорти достигають на 5–10 днів раніше, ніж відомі. Продовжити сьогодні дослідницьку діяльність науковці інституту не можуть — поля досі в зоні ризику після деокупації регіону. Війна не пощадила й насіннєвого матеріалу: «В інституті є лише 10 кілограмів насіннєвого сирцю сорту «Підозерський 4», який вдалося врятувати від ворожої агресії РФ», — зазначала науковиця в інтерв’ю ще минулого року.
Третій етап наступу бавовнику починається зараз, 2024 року. Вже засіяно невеликі демонстраційні поля тих господарств, які погодилися на сучасний експеримент. Нині майже всі сорти світової селекції (до 80% світового ринку) є генетично модифікованими. Їх фермерам безкоштовно надали міжнародні компанії. Цей сезон буде експериментальним щодо адаптації й умов вирощування рослин.
Звернімо увагу: бавовною називають пряжу, волокно з рослини. Бавовник — сама рослина.
Бавовник — це багаторічний чагарник із родини мальвових. Щоправда, культивують його як однорічну культуру. До родини мальвових входять і мальва, й гібіскус, і бамія, й навіть какао. Рід включає 50 видів бавовнику, чотири з яких було одомашнено.
Бавовняне волокно — це жива клітина, зовнішні стінки якої оточують цитоплазму. Є види бавовнику з кольоровим пухом, які дають волокна коричневого, хакі, жовтого та сірувато-зеленого кольору. Бавовник потребує значного та стійкого тепла (25–35° протягом 150 днів), багато сонця й води, особливо під час цвітіння. А вирощують переважно зі зрошенням, однак є незрошувальна, складніша агротехніка та сорти.
Бавовник люблять усі. Хвороби, спричинені вірусами, бактеріями або грибками, пригнічують ріст рослин. Учені навіть підрахували, що 1300 видів комах і тварин харчуються бавовною. Серед найдошкульніших — довгоносик (Anthonomus grandis), який спричинив серйозну кризу виробництва бавовни в Сполучених Штатах наприкінці XIX століття. Тисячі доларів було витрачено на його викорінення в деяких південних штатах.
Саме тому бавовник буквально «заливають» пестицидами та інсектицидами. В деяких країнах і досі застосовують до 20 раундів обробок. І це не враховуючи засобів для стимуляції, наприклад, прискорення дозрівання плодів тощо. На сьогодні прогресивною вважається «інтегрована» боротьба зі шкідниками, що поєднує кілька методів. Також є чимало ГМО-сортів, які містять білок, отруйний для шкідників.
Людина навчилася використовувати бавовник «під корінь» — кожна частина насіння має промислове або харчове призначення. Так, пух навколо насінини (відомий як лінтер) використовується для виготовлення повсті, наповнювачів для матраців, меблів і автомобільних сидінь, компресів, марлі, вати, ґнотів, пряжі для виготовлення килимів тощо. З нього можна також екстрагувати харчові волокна, загусники, допоміжні речовини.
Лушпиння насіння можна спалити, щоб отримати енергію для олійних заводів. Ядро дуже багате на олію та білок, але містить токсичний пігмент — госипол, який, утім, можна видалити. Бавовняна олія є шостою за споживанням у світі. Вона високоякісна, багата на поліненасичені жирні кислоти (зокрема й вітамін Е), не містить холестерину. Однак є не найкращою альтернативою для приготування їжі.
З пасти, що залишається після екстрагування олії, роблять макуху, яку згодовують жуйним (коровам і вівцям — тваринам, які можуть детоксикувати госипол). Макуху також можна використовувати як добриво або субстрат для росту грибів.
Також бавовник є добрим медоносом: до 600 кілограмів меду з гектара можуть зібрати бджоли за сезон. Практично ідеальна культура…
Кандидат біологічних наук, популяризатор науки, автор блогу «Довколаботаніка» та низки книжок (зокрема «Овочі проти фруктів») Олексій Коваленко пояснює: «Бавовник — це рослина, яка не належить до складу природної флори України. Вважають, що рід бавовнику виник десь 7–10 мільйонів років тому. Зародження цього роду відбувалося в досить посушливих умовах».
Однак кліматичні зміни впритул наближаються й до зміни агрокультурної мапи країни. «Є така тенденція, пов’язана з кліматичними змінами, що в майбутньому на території Східної Європи умови будуть малосприятливими для вирощування звичних культур, які тут вирощуються вже сотні років. Бавовник як рослина, пристосована саме до нестачі вологи, якраз цілком може підійти в майбутньому», — зазначає науковець.
Прогнозування змін наразі є нечітким, але Олексій Коваленко радить уважніше придивитися до звичних українських рослин і, можливо, пошукати їм заміну. Так, років за сто, ймовірно, важкі часи настануть для картоплі й усіх пасльонових, які потребують води: «Картопля досить вимоглива й до ґрунтових умов, і до умов зволоження. Крім того, в картоплі є інші проблеми. Під час одомашнення картоплі так сталося, що ми вирощуємо варіант, який є досить складним для змін і модифікацій. І тому культура вважається не дуже пластичною. Є напрям у сучасних селекціонерів, які пробують одомашнити картоплю заново». Як альтернативу Коваленко радить іншу культуру — батат. І хоча це — геть інший вид, він краще переносить умови вищих температур і недостатнього зволоження.
Так само, розмірковує Олексій Коваленко, бавовник може замінити чимало інших традиційних культур і «стати такою універсальною культурою в Україні, яку можна вирощувати, зокрема, як кормову».
Але є два «але»: ГМО та борщівник
В історії акліматизації рослин, особливо радянського періоду, відомі приклади, коли після райдужних ідеальних картин залишалась агресивна культура. Така історія сталася з борщівником Сосновського. Наприкінці 1940-х його посіяли на величезних площах як силосну культуру. Отруйна рослина призводила до погіршення якості молока, експеримент у величезному масштабі з часом згорнули. Однак борщівник залишився на нашій території як карантинна рослина, й нині значних зусиль потребує боротьба з цією здичавілою «панацеєю».
«Поки що бавовник не демонструє такої спроможності, — зазначає Олексій Коваленко. — Тут необхідно стежити, особливо в контексті можливих змін клімату. На деяких територіях він може потрапити в умови свого оптимуму, тому потрібно здійснювати контроль.
Якщо говорити про борщівник, то його впровадження фактично відбувалося взагалі без жодних прогнозів. Все було досить характерно для радянського періоду».
Чи варто боятися генетичних бавовняних полів? «Величезна кількість досліджень і спеціального моніторингу генетично модифікованих культур сформувала консенсус у науковій спільноті: немає ризику в генетично модифікованих організмів щодо впливу на людей, — каже Олексій Коваленко. — Важко взагалі уявити вплив, який чинитиметься на людей через тканини з рослин. Вони ж ніяк із нами взаємодіяти не можуть. Генетично модифіковані культури підлягають значно сильнішому контролю, ніж традиційно виведені сорти. За ними уважно стежать, фіксують будь-які можливі впливи».
Зараз використовують нові методи біотехнологічних втручань, зокрема редагування геномів — точкове втручання в геном рослини, де певний ген може бути ввімкнений або ж вимкнений, щоб він не працював, пояснює біолог.
Із бавовником і нашим «рідним» буряком саме так і сталось, їхні гени поєднали. «Минулого року вчені скористалися чудовим геном, який провокує утворення барвників беталаїнів. Цей ген є в буряку, саме завдяки беталаїну наш борщ — такого яскравого кольору. Його вмонтували у бавовник, саме в ті клітини, які відповідальні за створення волокон. І внаслідок цього створюються волокна такого рожевого, червоного кольору. Поки що, звісно, далеко до впровадження цього в культуру, але це — один із прикладів того, як, по-перше, поєднуються дві важливі для українців рослини — буряк та бавовник. А по-друге — це дуже важливий крок до створення екологічнішого, дешевшого одягу, який довше носитиметься, триматиме колір тощо», — зазначає Олексій Коваленко.
Цвіте бавовна в мами на городі?
Чи можливо, що з часом голопристанська чи мелітопольська бавовна з буряковим кольором української селекції буде надзвичайно міцною, яскравою й матиме реальний національний колорит, а українські письменники оспівуватимуть її не лише як воєнний мем, а й цілком мирну й типову національну рослину?
Олексій Коваленко пояснює, що й мальви теж не завжди квітли на українських подвір’ях: «Якщо культура стає масовою, зростає на городах, присадибних ділянках, то вона стає звичною. Наприклад, коли ми споглядаємо малюнки сільської хати, біля якої росте представник роду руж, що його ми часто ідентифікуємо як мальву, чорнобривці чи кручені паничі, то виглядає так, ніби це наш типовий ландшафт. Ми не зважаємо, що кручені паничі, мальви й чорнобривці — це все рослини з інших територій світу. Деякі з них потрапили до нас за кілька сотень, або навіть кількадесят років, призвичаїлися й іноді навіть визнаються рослинами-символами України».
Тож поки призвичаюємося й ми. Поети й музиканти вже понад два роки співають про «бавовну», але не про ту. Час вирощувати цю культуру, здається, настав і для нас. Без лапок та інших смислів.
