© Колаж ZN.UA Марія Дячук Роками ніхто не ставив під сумнів якість води з джерела або колодязя. На жаль, наразі це вже не так — не скрізь, але у багатьох регіонах України у колодязній воді є нітрати. І що ближче колодязь до великого сільськогосподарського підприємства, то гірший стан води в ньому. При цьому уряд анонсує двократне зростання тваринництва у найближчі роки і паралельно скорочує моніторинг якості води в Україні. Час непокоїтися. Україна забезпечує продовольчу безпеку всього світу як у рослинництві, так і в тваринництві. Але що це означає для людей? Звісно, ми розуміємо, що це додаткові кошти у бюджет, робочі місця, розвиток. Але водночас таке інтенсивне ведення сільського господарства, як у нас, переважно негативно впливає на якість довкілля, спричиняючи деградацію ґрунтів, погіршення їхньої якості, втрату біорізноманіття, забруднення. Звісно, ми знаємо, що є добросовісні фермери, які дбають про здоров’я ґрунтів і довкілля, але у масштабах країни, на жаль, їх дуже мало, а розміри їхніх «органічних» господарств просто непорівнянні із величезними виробничими потужностями крупних виробників АПК. Для наочності можемо глянути на інфографіку 1.
Так, статистика загалом показує, що тваринництво порівняно з 90-ми роками минулого століття занепало, ще кілька років тому Україна входила у топ світових експортерів курятини. Щодо свинини ситуація теж подібна: за даними 2021 року, Україна посідала 20-те місце у світі на ринку торгівлі свининою. І якщо подивитися на карту Асоціації свинарів України, то свиногосподарств на території України чимало. Окрім цього, вже у нових стратегічних планах Мінагрополітики заплановано збільшити виробництво м’яса удвічі за наступні десять років.
Звісно, з погляду економіки, ці плани можна тільки вітати, але екологам хотілося б подробиць щодо того, яким буде вплив на довкілля, зокрема на воду, після такого подвоєння.
У чому ризик масштабного агровиробництва
На жаль, державі загалом і профільному міністерству зокрема не дуже цікаво, як такі сектори економіки впливають на якість життя людей. Найбільш достовірні дані можна отримати лише при постійному моніторингу стану довкілля або ж у спілкуванні з місцевими жителями, а в Україні це оцінюють досить нечасто. Наприклад, моніторинг підземних вод не зростає (як тваринництво), а навпаки, йде лише на спад. За даними Національної доповіді про якість питної води за 2021 рік, кількість обстежень шахтних колодязів (це найвищий рівень ґрунтових вод, які найбільше потерпають від впливу господарської діяльності) знизилася після 2019 року майже удвічі і надалі щороку поступово зменшується.
Окрім цього, за нашими даними, моніторинг якості підземних вод, що його має здійснювати Держгеонадра, повністю призупинився.
«Екодія» проводила власний громадський моніторинг якості води у криницях і отримала невтішні результати. Зокрема, у 44% перевірених криниць виявили перевищений вміст нітратів. Крім цього, 2021 року «Екодія» зробила карту громад, у яких виникали конфлікти через вплив промислових тваринницьких комплексів на довкілля. І цю карту можна поповнювати і поповнювати (інфографіка 2).
Останній такий яскравий приклад конфлікту з місцевою свинофермою стався на Полтавщині, де представники фермерського господарства вивезли тонни гноївки на непідготовлену земельну ділянку. Ця гноївка змилася з дощами до річки Псел і на городи місцевих мешканців.
Разом із місцевими жителями ми перевірили якість води у криницях найближчих сіл і якраз біля річки, куди стікала вся гноївка, зафіксували найбільшу концентрацію нітратів. У трьох із чотирьох проб було перевищено вміст нітратів: 64, 141 і 203 мг/л, а у четвертій показник становив 45 мг/л, упритул наближаючись до верхньої допустимої норми в 50 мг/л.
На жаль, таких історій доволі багато, і найчастіше вони закінчуються на користь підприємств-забруднювачів, а здоров’я людей і стан довкілля стають жертвами їхнього впливу. Та чи можемо ми очікувати якихось змін і як це все змінювати? Тут величезну роль має відіграти євроінтеграція.
Як борються із забрудненням води у ЄС
Україна з 2017 року почала більш активно адаптувати національне законодавство до європейського, що має вплинути в тому числі і на агровиробництво. Зокрема, було прийнято процедуру оцінки впливу на довкілля, щоб запобігати отакому негативному впливу діяльності для громади. Окрім цього, ще є дві окремі директиви ЄС, які важливо якісно прийняти: це Нітратна директива та Директива про запобігання промисловому забрудненню.
Ми в «Екодії» фокусуємо свою роботу на питанні Нітратної директиви, яка напряму пов’язана із запобіганням забруднення водних ресурсів і дія якої поширюється на фермерів незалежно від величини господарства. У межах цієї директиви важливою частиною є налагодження моніторингу за станом водних ресурсів — як поверхневих, так і підземних, щоб контролювати динаміку забруднюючих речовин, у тому числі нітратів. До того ж важлива частина цієї директиви — навчання фермерів того, як підвищувати ефективність їхньої діяльності та водночас зменшувати негативний вплив на довкілля. Наприклад, директива визначає, як правильно зберігати гній, щоб запобігати забрудненню води, та як його ефективно використовувати у господарстві.
В Україні, на жаль, впровадження Нітратної директиви відбувається дуже повільними кроками.
За останні шість років вдалось прийняти два накази, що врегулювали питання:
1) визначення зон, вразливих до накопичення нітратів;
2) кодексу кращих сільськогосподарських практик.
Однак ці норми так і залишаються на папері. Попередні дедлайни для реалізації цих документів уже давно минули. Також наближається дедлайн розробки планів управління для кожного річкового басейну. У грудні 2023-го ці плани проходитимуть стратегічну екологічну оцінку із залученням громадськості, зокрема й Нітратна директива. Адже вразливі до нітратного забруднення зони є частиною цих планів і мають бути інтегровані у подальші плани моніторингу, заходів тощо.
Якщо директива така хороша, то чому ж її впровадження дуже сповільнене? Це питання на межі повноважень Міндовкілля і Мінагрополітики. Вони досі перебувають на етапі визначення зон, у яких є ризики вимивання добрив, гною. Міністерства буксують, бо для цього їм потрібні дані моніторингу води, який вони ж самі вирішили скорочувати. Відтак, даних не вистачає. Бракує і бажання знайти якесь спільне рішення.
Наразі відомствам значно простіше жити у світі, де немає даних моніторингу, а значить, немає проблем і перепон для нарощення сільгоспвиробництва без будь-яких кодексів і кращих сільськогосподарських практик.
Ми сподіваємося, що в процесі євроінтеграції важливим стане не лише економічний, а й екологічний та соціальний розвиток країни. Тому що добробут громадян полягає не в найшвидшому розвитку економіки коштом здоров’я людей і довкілля, а в балансі між цими трьома складовими.
