Ігор Фісун, власник Укркарт та акціонер Оксі Банку
Ігор Фісун – український підприємець та експерт у галузі фінансових технологій. З 2019-го – власник процесингового центру Укркарт, з 2020-го — акціонер Оксі Банку. За 20 років у фінтех-індустрії Ігор Фісун акумулював чималий досвід та широкий спектр бізнес-навичок: від стратегічного планування та підбору команди до інвестування та освоєння міжнародних ринків. Ми поговорили з експертом про розвиток українського фінтеху під час війни, ведення бізнесу та Україну майбутнього.
Війна, українізація та брудні ігри
Ігоре, як війна вплинула на вас персонально? Чи маєте якийсь рецепт, як пережити те, що відбувається? (За умови, що знаходишся у відносно безпечному місці)
– Особисто я останні 1,5 роки, як і будь-який свідомий українець, роблю все, щоб наблизити нашу перемогу — працюю, сплачую податки, допомагаю ЗСУ. Ось і весь рецепт. Хоча регулярна допомога нашим військовим стала для мене правилом ще з 2014-го.
Разом із колегами зараз ми продовжуємо розвивати бізнес та український фінтех. За час повномасштабної війни з Росією ані в Укркарт, ані в Оксі Банку не відбулося значних скорочень. Обидва бізнеси продовжують забезпечувати робочі місця та розвиватися. Київське відділення Оксі Банку розташоване на Хрещатику, і вже у квітні 2022-го воно відновило свою роботу. Окрім цього, на початку травня цього року ми також відкрили ще одне відділення на Подолі на вулиці Межигірській.
Якою ви бачите Україну після перемоги?
– Україна після перемоги — це “до зубів” озброєна мілітарна держава з міцною обороною на сході і півночі. Це — сучасна демократична держава, в якій кожен громадянин відчуває себе дотичним до подій в країні і несе за них свою персональну відповідальність. Це країна, де у громадян на генетичному рівні є відраза до всього рашистського. В тій новій Україні немає місця культурі «пушкіних і толстих», «щелкунчикам» та низькосортним витворам сусідньої кіноіндустрії.
Україна після перемоги — це країна інновацій, нестандартних рішень і молодих свідомих лідерів. Це країна, приваблива для міжнародних інвесторів, що вражає своїми темпами розвитку. Переконаний, ця війна настільки згуртує українців, що після перемоги ми ще не один раз здивуємо світову спільноту — цього разу швидкістю відновлення та відбудови своєї держави.
Ви з Харківщини. Якою мовою спілкуєтеся з рідними? Яка ваша думка щодо мовного питання в Україні? Ви за лагідну українізацію чи вам ближча позиція “українець має розмовляти українською, аби нас більше ніколи не прийшли “захищати”?
– Я зростав у такому мовному середовищі, якому можна лише позаздрити. У нас дома звучали слова “аґрус” і «ґелґотіти», а за спроби перейти на «язик» могли добряче присоромити. От вам і «російськомовний схід». Від мого рідного міста Дергачі до кордону з росією менше 40 км.
Навчався я теж все життя українською — в школі, в педагогічному університеті, а згодом в Академії держуправління. Коли працював вчителем хімії та біології, навіть помилки дітям виправляв — так мені хотілося, щоб вони правильно писали державною мовою.
Я з дитинства з усіма рідними та друзями спілкуюся лише українською. Мої діти казали “тато”, в той час, коли вся Харківщина говорила «папа». Вважаю, що мова формує наше мислення, тож її роль у розвитку національної ідентичності неможливо переоцінити. Звісно, багатьом ще потрібен час, щоб повністю перейти на українську. І я щиро поважаю тих людей, котрі попри складнощі і помилки це роблять.
Чи винні російськомовні українці в тому, що розпочалася війна? Однозначно, ні. У цій війні винні лише рашисти і їхній диктатор, одержимий своєю кривавою імперією. Тому вважаю, що варто кожному дати стільки часу, скільки їм потрібно для переходу на українську. Процес зросійщення нашого народу тривав десятиліттями, неможливо позбутися його наслідків за один день.
Як ви ставитеся до бізнесів, які досі послуговуються російською мовою?
– Негативно. Як на мене, це спроба всидіти на двох стільцях з недолугими виправданнями про “більшість запитів у нас все ще російською”. Маємо безліч прикладів, коли український бізнес відмовився від російського контенту та продовжує успішно розвиватися.
До речі, останнім часом в мережі почали з’являтися публікації, у яких вам приписують зв’язок з росією…
– Це абсолютно замовна історія, якщо хочете — повна маячня, звичайна спроба відхопити шмат ринку, не більше. Уся моя діяльність повністю прозора, її можна відслідкувати у відкритих джерелах. Ті звинувачення, які мені закидають, абсолютно не мають під собою доказового підґрунтя. Очевидно, що хтось вирішив використати суспільний резонанс навколо грального бізнесу та болючу тему війни московії проти України у своїх корисливих цілях. Дуже шкода, що навіть під час війни хтось витрачає свої час та сили на такі брудні ігри. Замість цього потрібно об’єднуватися і разом робити все можливе, щоб швидше здолати ворога.
Про шлях від вчителя до фінтех-фахівця
Ви біолог за освітою, а бізнес збудували у фінтеху — як так вийшло? Чому саме фінтех?
– Це правда, у 1995 році я закінчив Харківський педагогічний університет за спеціальністю вчитель хімії та біології. Навіть встиг попрацювати за фахом 8 років — спочатку у рідній школі в Дергачах, потім в єдиній на весь Харків українській школі.
Я пройшов тернистий шлях до того, що маю сьогодні — викладав у школі, очолював місцеву молодіжну організацію, був керівником відділу райдержадміністрації. Навіть деякий час пробував себе в політиці.
У 2000-му народилася дочка і я зрозумів, що мушу активніше діяти, щоб фінансово забезпечувати родину. Так у мене з’явилася компанія інтернет-провайдер в Дергачах. Можна сказати, відтоді почалася моя “інтеграція” у фінтех. Спочатку клієнти приходили платити за інтернет до офісу. Це тоді займало дуже багато часу. Потім ми відкрили банківський рахунок, люди почали платити через касу банку. Стало швидше, але сповіщення про те, що прийшли кошти, могло запізнюватись, і клієнти залишалися без інтернету на кілька днів. Приблизно тоді я і зрозумів, що процес оплати має бути організований по-іншому. Виходить, почав будувати та розвивати онлайн-платежі в Україні ще з 2004 року.
Про бізнес та інвестиції
Куди зараз інвестує Ігор Фісун?
– Інвестую в розвиток технологій і власного бізнесу. Переконаний, якщо не розвивати технології, одного дня можна прокинутися і помітити, що ми хронічно відстали. Саме так трапилося в радянському союзі і це те, чого я хотів би найменше для своєї країни.
Як ви оцінюєте розвиток українського фінтеху зараз під час повномасштабної війни?
– Фінтех якраз зараз є однією з небагатьох галузей, що продовжує розвиватися і досить швидко. За даними УАФІК, 96% компаній продовжили свою операційну діяльність в Україні після 24 лютого. Інвестиції в цю галузь не припинялися навіть з початком повномасштабного вторгнення, хоча їхній об’єм і значно скоротився. Основа ж фінтеху — IT-розробка, а українські IT-фахівці відомі в усьому світі своїм талантом, креативністю та швидкістю роботи. А тепер вони ще й продемонстрували, що можуть якісно працювати навіть в таких непростих умовах, які нам старанно створює сусідня країна.
Я переконаний, що після перемоги саме фінтех стане одним із найпопулярніших напрямів для інвестицій в Україну. Ті, хто виїжджав за кордон, повернеться з новим досвідом, що конвертується в нове бачення та ідеї для бізнесу. Помножені на невичерпний український потенціал, ці ідеї точно перетворяться на привабливі проєкти для інвестицій. Тип паче, Україна в усьому світі стала загальновідомим брендом — і для інвесторів у тому числі.
Як українському стартапу знайти іноземного інвестора під час війни? Назвіть три найголовніші етапи
Найперше і найголовніше — підготувати детальний бізнес-план, презентацію своєї ідеї та промову до неї. План має бути максимально конкретним. Всіх інвесторів цікавлять в першу чергу цифри — необхідні кошти, час на запуск проєкту, фінансові цілі, кількість людей в команді.
Другий крок — це власне пошук інвесторів. Гарний спосіб — проаналізувати ринок і знайти тих, хто вже інвестував у подібні проєкти. Зараз можливостей для зв’язку з ними безліч — соцмережі, електронна пошта, але я завжди за очні зустрічі. Завжди раджу відвідувати профільні заходи і намагатися особисто презентувати свою ідею. Звісно, не зайвим буде розміститися і на краудфандингових платформах.
Третє — презентація свого стартапу. Тут головне підсвітити іноземним інвесторам, що попри війну немає ризиків для зупинки проєкту. Потрібно підкреслити, що команда в безпеці, а також є запасний план на випадок форсмажору (ті ж блекаути). Додаткову перевагу дасть реєстрація бізнесу за кордоном. Зараз “європейську” прописку для бізнесу можна зробити віддалено онлайн.
Про життєву філософію
Що для вас гроші? Чи є у вас власний рецепт, як потрібно з ними правильно поводитися?
– Гроші — це інструмент для досягнення своїх цілей, але не варто робити їх єдиною метою і мірилом своїх досягнень.
Як зрозуміти, що все правильно робиш в житті — ваш рецепт
– У своєму житті я сповідую просте правило: “Завтра ти маєш бути кращим, ніж сьогодні”. Потрібно згадати себе 5-10 років тому і порівняти з собою зараз. Якщо стало краще і не хочеться повернутися в минуле — все робиш правильно..
Яку б пораду ви дали собі 20-річному?
– Я б сказав “Сміливіше! Не бійся ухвалювати рішення”. У свої 20 я втілював задумане якось занадто повільно й обережно. Варто було діяти більш упевнено.
Чи є щось таке, що ви хотіли б змінити у своєму житті?
– Хотів би мати більше дітей, зараз у мене двоє. Шкодую, що не наважилися з дружиною на ще одного нащадка чи навіть двох. Якби міг заглянути в майбутнє і побачити, як склалося моє життя, дітей точно було б більше.
Ще хотів би змінити деякі свої рішення щодо вибору партнерів для бізнесу. Зараз поряд зі мною сформувалося коло чудових людей, однодумців, з якими “і у вогонь, і у воду”. Але колись через недосвідченість робив помилки і вибирав не тих людей, з якими варто починати спільну справу.
Ну, і звісно, дуже хотілося б, щоб у моєму житті, як і в житті всіх українців ніколи не було росії з її загарбницькою імперіалістичною ідеологією.
Ви задоволені своїми досягненнями в житті? Як ви вважаєте, які риси характеру їх забезпечили?
– Своїми нинішніми здобутками, звісно, задоволений, хоча колись мріяв зовсім про інше життя. Хотів захистити дисертацію, мати власну школу та викладати в ній. Ця жага навчати дітей зі мною на все життя.
Як вчитель у душі, я завжди й сам прагнув навчатися. Гадаю, ця риса разом з активним бажанням діяти й визначила мій шлях. Досі не цураюся вчитися новому, можу сміливо попросити колег пояснити незнайоме для мене поняття.
Для мене ніколи не було питання, чи хочу я чогось досягти. Для мене завжди було питання: чи зможу я досягти того, чого хочу. Довести самому собі, що я можу і що впораюся — ось цей внутрішній поштовх завжди був моєю рушійною силою.
