У Глинському на Полтавщині завершується 16-й сезон археологічних досліджень, який приніс не лише тисячі знахідок, а й кілька відкриттів, що змушують по-новому поглянути на історію пам’ятки. Знахідки показують, що життя тут тривало й після монгольської навали, а мешканці Глинського підтримували зв’язки зі світом Золотої Орди та Великого князівства Литовського.
Які сюрпризи заховав Глинський комплекс і чому тепер його дедалі важче називати просто городищем – кореспондентці Укрінформу розповів кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Історико-культурного заповідника «Більськ» Юрій Пуголовок.
НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРІОДУ ПІСЛЯ МОНГОЛЬСЬКОЇ НАВАЛИ
Цьогорічна археологічна експедиція Історико-культурного заповідника «Більськ» у Глинському стала вже шістнадцятим польовим сезоном досліджень цього комплексу. За роки роботи науковці вивчали городища, поселення та курганний некрополь, проводили розвідки й картографування. Цього разу археологи зосередилися на ділянці в урочищі Леваднюкова гора. Ця територія досліджувалася в попередні роки, однак у поточному сезоні завдання полягало в тому, щоб вийти за межі вивчення роменського та давньоруського періодів і з’ясувати, що відбувалося з пам’яткою у пізніші століття.
– Нас цікавила не якась конкретна знахідка, а сама структура цієї частини пам’ятки: коли вона почала використовуватися, як змінювалася забудова, які господарські об’єкти тут існували і, головне, що відбувалося з поселенням після давньоруського часу. Саме останнє виявилося особливо цікавим. Матеріали цього сезону значно виразніше показали життя Глинського у XIII-XV століттях, – розповів Юрій Пуголовок.
Щоб краще зрозуміти планування поселення, дослідники продовжили розкопки на ділянці, яку вивчали протягом попередніх сезонів. Цьогоріч вони розкрили близько 80 квадратних метрів території. Тут виявили господарські ями та інші археологічні об’єкти, а також зібрали кілька тисяч фрагментів кераміки й індивідуальних знахідок – металеві й кістяні вироби, прикраси, деталі одягу, монети, елементи озброєння та предмети особистого благочестя.
– Але для нас важливі не стільки самі речі, скільки їхній контекст. У сукупності вони дозволяють побачити, як ця невелика ділянка використовувалася протягом кількох століть, – зазначив Юрій Пуголовок.
Під час нового сезону археологи отримали матеріали, що охоплюють майже п’ять століть. Такий часовий діапазон дає змогу простежити не лише окремі періоди існування поселення, а й те, як змінювалося використання цієї території після монгольської навали.
– Найраніші матеріали на цій ділянці датуються приблизно серединою X століття, найпізніші – XV століттям. Тобто фактично перед нами – майже п’ять століть використання одного простору. При цьому важливо не створювати враження, ніби життя тут безперервно тривало п’ятсот років: археологія показує різні фази інтенсивності, зміни у використанні території, перебудови й, можливо, перерви, – розповів науковець.
За словами Юрія Пуголовка, важливим відкриттям стали саме пізніші матеріали, адже вони дозволяють переглянути уявлення про долю Глинського після монгольського завоювання. Показовими стали знахідки періоду XIII–XV століть:
– Особливо цікавим для нас став саме пізній етап. Він показує, що після монгольської навали ця територія не перетворилася на порожній простір. Тому постмонгольське Глинське дедалі більше постає не як «післямова» до давньоруського поселення, а як окремий важливий період його історії.
Постмонгольський горизонт був відомий дослідникам і раніше, але тепер він представлений значно ширшим набором археологічних матеріалів.
– Говорити, що ми цього року «відкрили» XIII-XV століття, було б неправильно. Інша річ, що зараз цей період стає набагато краще археологічно наповненим. Це дозволяє ставити нові питання: хто жив тут після розпаду давньоруської політичної системи, як була організована ця спільнота, якими були її зв’язки зі степом, Золотою Ордою та Великим князівством Литовським, – зазначив науковець.
ДВА ГОРОДИЩА – ОДНА СИСТЕМА? ЩО ДОСІ НЕ МОЖУТЬ ПОЯСНИТИ ДОСЛІДНИКИ
Цього сезону безпосередньо фортифікації городища археологи не розкопували, тому нових даних про конструкцію валу чи час спорудження оборонних ліній не отримали. Водночас результати роботи на поселенні допомагають по-новому поглянути на саме городище.
– Глинське дедалі чіткіше постає не просто як окрема «фортеця», а як ядро значно складнішої системи заселення. Поруч із укріпленнями існували відкриті поселення, великий некрополь, господарські й, очевидно, виробничі зони. Тому питання тепер полягає не лише в тому, від кого захищав вал, а й у тому, яку роль укріплений центр відігравав для мешканців усієї округи, – розповів Юрій Олександрович.
Глинський комплекс складається з Великого та Малого городищ, які відрізняються за топографією, площею, укріпленнями та складом археологічних матеріалів. Водночас дослідники поки не беруться однозначно визначати функції кожного з них, оскільки для цього недостатньо даних.
– Ми бачимо роменський і давньоруський компоненти, бачимо перебудови укріплень і різну інтенсивність використання окремих частин комплексу. Цілком можливо, що два городища не функціонували однаково в усі періоди й їхнє співвідношення змінювалося з часом. Саме тому їх важливо досліджувати разом із відкритими поселеннями та некрополем. Інакше ми отримаємо дві ізольовані укріплені точки, хоча насправді перед нами, вірогідно, одна система, що розвивалася протягом кількох століть, – розповів Юрій Пуголовок.
Матеріали різних періодів дають змогу говорити і про спільноти, які жили на цій території та підтримували контакти з навколишнім світом. Для раннього етапу досліджень характерні матеріали роменської археологічної культури, а в XI-XII століттях Глинське вже перебувало в культурному й політичному просторі Русі. Пізніші знахідки свідчать про складнішу ситуацію прикордоння, де перетиналися впливи руського населення, степу, Золотої Орди та Великого князівства Литовського. Про заняття мешканців свідчать знахідки, пов’язані із землеробством, тваринництвом, рибальством і ремеслами, а монети, прикраси, зброя та імпортні речі вказують на їхню участь у ширших мережах обміну.
– Традиційно роменську археологічну культуру пов’язували з літописними сіверянами, але сьогодні я був би обережнішим із прямою формулою «археологічна культура дорівнює конкретному племені». Археологія передусім дозволяє говорити про спільноти, які користувалися певними речами, будували житла певним способом, мали спільні господарські й поховальні практики. Водночас знахідки монет, прикрас, озброєння й імпортних речей показують, що це не була ізольована сільська спільнота – вона була включена у значно ширші мережі контактів, – зазначив Юрій Пуголовок.
НОВІ КУРГАНИ Й НЕВІДОМЕ ПОСЕЛЕННЯ
Розвідки 2026 року розширили уявлення дослідників про Глинський археологічний комплекс: окрім уже відомих пам’яток, вони зафіксували нову курганну групу та раніше невідоме поселення. За словами Юрія Пуголовка, ці відкриття важливі насамперед тим, що дають змогу говорити про значно ширший і складніший археологічний ландшафт, аніж вважалося раніше.
– Нова курганна група лежить осторонь від основного масиву поховань. При цьому середньовічні насипи групуються довкола значно давнішого великого кургану. Це дуже цікаво для розуміння того, як середньовічне населення використовувало вже існуючий давній ландшафт. А нове поселення показує, що заселення виходило за межі тих зон, які ми традиційно включали до основного ядра комплексу, – розповів Юрій Олександрович.
Виявлене поселення може дати додаткові відомості про те, як була організована територія навколо Глинського. Під час розвідки там знайшли матеріали від скіфського часу до середньовіччя, а серед знахідок особливо вирізнялися залізний шлак, оплавлений метал і перепалена кераміка. Це може вказувати на виробничу діяльність, зокрема пов’язану з обробкою металу, хоча остаточні висновки ще потребують перевірки. Подальші дослідження мають показати, як це поселення співвідносилося з городищами, поховальними пам’ятками та іншими об’єктами комплексу.
– Саме це й робить його особливо цікавим. Поки це робоча гіпотеза, яку треба перевіряти подальшими дослідженнями. Але якщо вона підтвердиться, ми отримаємо можливість говорити вже не просто про «ще одне поселення», а про функціональну організацію округи: де жили, де ховали померлих, де проходили шляхи, де могли концентруватися окремі види виробництва. Нам треба поступово переходити від дослідження окремих об’єктів до реконструкції всього середньовічного ландшафту Глинського, – зазначив науковець.
ТАЄМНИЦЯ СКАРБУ ЗІ 118 ПУЛІВ
Нумізматичні знахідки цього сезону допомогли дослідникам уточнити хронологію пізньосередньовічного етапу Глинського комплексу. Серед них – празький грош, монета Вітовта, акче Гераїв, фрагменти дирхамів та скарб із мідних пулів. Водночас сам факт виявлення монети не означає автоматичної дати археологічного об’єкта: її співвідносять зі стратиграфією, станом збереження та іншими матеріалами комплексу. Окрім типології кераміки й нумізматики, для датування використовують стратиграфічний аналіз, а в окремих випадках – методи природничих наук.
– Монета визначає певну нижню хронологічну межу, а далі ми повинні враховувати стратиграфію, ступінь зношеності монети й увесь супровідний комплекс. Наприклад, пули (монети, – ред.) зі скарбу карбувалися наприкінці XIV століття, але вони дуже затерті, отже, могли перебувати в обігу досить довго. Тому безпосередньо прив’язувати їхнє заховання до якоїсь конкретної історичної події ми не можемо, – пояснив Юрій Пуголовок.
Але знайдені монети – не лише окремі цінні артефакти, а й нові дані про те, як був організований простір навколо Глинського. Знайдений скарб не менш важливий за контекст його знахідки.
– Безумовно, найбільшу увагу привернув скарб зі 118 мідних пулів. Причому для мене цікавий не тільки сам набір монет, а контекст його виявлення. Монети лежали компактно у невеликій ямці. Після флотації ґрунту звідти ми отримали фрагменти шкіряного виробу та бурштинового намиста. Тобто поступово вимальовується значно складніший комплекс, ніж просто «ямка з монетами», – розповів Юрій Пуголовок.
ЛАЗЕР ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для досліджень, зокрема й Глинського комплексу, дедалі більшого значення набувають неруйнівні методи, зокрема LiDAR.
Прим. авт.: LiDAR (Light Detection and Ranging) – технологія дистанційного зондування, яка за допомогою лазерних імпульсів створює точну тривимірну модель поверхні. В археології її використовують, зокрема, для виявлення прихованих рослинністю фортифікацій (валів, ровів), курганів та інших слідів давньої діяльності людини.
Це особливо важливо для територій, де рослинність приховує давні об’єкти або рельєфні форми, які складно помітити під час звичайного огляду. Дані дистанційного зондування вже використовували під час цьогорічних розвідок, зокрема для документування курганних насипів. Водночас основну ділянку розкопок визначили не за допомогою LiDAR – там продовжили роботи, розпочаті в попередні роки.
– LiDAR дозволяє побачити мікрорельєф: вали, рови, невеликі курганні насипи, старі дороги та інші зміни поверхні. У поєднанні з GIS ми отримуємо вже не просто план із нанесеними пам’ятками, а цифрову модель всього археологічного ландшафту. Для планування робіт у масштабі всього комплексу дані дистанційного зондування стають дедалі важливішими. Вони дозволяють точніше вирішувати, де розкопки справді необхідні, а де інформацію можна отримати без руйнування археологічного шару, – пояснив Юрій Пуголовок.
Цьогорічна експедиція також об’єднала фахівців різних напрямів – від археологів та географів до спеціалістів із просторових даних, а до польових робіт долучилися студенти кількох університетів. Такий підхід дозволяє досліджувати не лише самі археологічні об’єкти, а й середовище, у якому вони існували, а також реконструювати господарство, харчування та особливості довкілля давнього населення. Важливу роль відіграють і методи, які допомагають вилучити з культурного шару найдрібніші рештки. Зокрема, флотація ґрунту зі скарбом дала змогу виявити фрагменти шкіри та вироби з бурштину.
– Сучасна археологія вже давно не може бути роботою лише людини з лопатою. Особливо коли ми маємо справу з таким великим і складним комплексом. Польовий археолог бачить стратиграфію й археологічні об’єкти, фахівець із GIS або LiDAR працює з просторовими даними, палеогеографи допомагають зрозуміти рельєф і формування ландшафту. А участь студентів важлива ще й тому, що експедиція є місцем реального навчання – вони проходять увесь шлях від розчистки й польової фіксації до камеральної обробки матеріалу, – каже археолог.
Загалом результати сезону водночас змушують ширше подивитися на всю історію Глинського. Матеріали з дослідженої ділянки охоплюють доволі широкий період, а знахідки пізнішого часу представлені не поодинокими артефактами, а цілими комплексами – господарськими об’єктами, похованнями, монетами та побутовими речами. Розвідки за межами вже відомих пам’яток доповнили цю картину новим поселенням і курганною групою.
Тож дослідники дедалі більше говорять про Глинське не як про окреме городище, а як про складний та масштабний археологічний комплекс. У цьому й лежить одна з глобальних цілей науковців, говорить Юрій Олександрович:
– Для мене головний результат полягає в тому, що Глинське дедалі складніше описувати просто як роменсько-давньоруське городище з пізнішими матеріалами. Ми бачимо значно тривалішу й складнішу історію цього місця. Тому, мабуть, найважливіша зміна – перехід від уявлення про Глинське як про окреме городище до розуміння його як багатокомпонентного археологічного ландшафту (з укріпленнями, поселеннями, некрополями, господарськими та виробничими зонами), який змінювався протягом кількох століть.
Фото надані Юрієм Пуголовком
Джерело: www.ukrinform.ua