Як живуть нечуючі українці, або Театр і танці у «світі тиші» 07.10.2024 14:34 Укрінформ Про українську жестову мову, доступність до театру людей з порушеннями слуху, та унікальний професійний театр глухих «Райдуга»
Готуючи цей матеріал до Дня жестової мови, ми дізналися, як себе називають глухі – невидимими, тому що поки така людина не почне говорити жестовою мовою, ви не звернете на неї увагу, подумаєте, що вона здорова. Кількість глухих людей, основним засобом спілкування і отримання інформації яких є жестова мова, в нашій країні майже 25 тисяч. Українське товариство глухих понад дев’яносто років поспіль виконує важливу функцію соціалізації нечуючих людей, є містком між ними і державою та проводить дуже велику соціальну роботу. А наскільки видимі ці люди для суспільства в цілому?
Хвилями в загальному інфопросторі зринають слова інклюзія, безбар’єрність, доступність – от був Міжнародний тиждень глухих – в ЗМІ приділили дещо уваги, 15 жовтня буде Міжнародний День білої тростини – і всі згадають, що поруч є незрячі, а 3 грудня – про людей з інвалідністю. На жаль, у повсякденному житті, заклопотані справами і виснажені війною, ми не надто багато думаємо про це… Будемо виправляти ситуацію. Ми свідомо трохи відклали вихід цього тексту, щоб привернути увагу не тільки в «датські» дні, а започаткувати тяглість у висвітленні важливої суспільної теми.
І сьогодні в фокусі нашої уваги: українська жестова мова, яка активно розвивається, доступність до театру людей з порушеннями слуху, а також унікальний професійний театр «Райдуга», де грають тільки глухі та слабкочуючі актори.
КОЖНА КРАЇНА МАЄ СВОЮ НАЦІОНАЛЬНУ ЖЕСТОВУ МОВУ – ЇХ БЛИЗЬКО ТРЬОХСОТ
Кожна країна має свою національну жестову мову. Вважається, що у світі на сьогодні їх існує близько трьохсот. Колись, на теренах Радянського Союзу вона була одна – «російська жестова мова», але потім кожна країна почала формувати власну – в національному руслі. Адже жестова мова, як будь-яка, має свою етимологію, лексику, граматику, побудову, лінгвістику. Вона є повноцінною мовою, а її емоційність, виразність та функціональна наповненість не поступається вербальній комунікації.
Однак, як зазначає завідувачка центру жестової мови Тетяна Журкова, в українській жестовій мові ще є слова, в яких відчутно російський «відголосок». Тому зараз – в часи Великої війни – фахівці «підштовхують» розвиток власної жестової мови, додають жести, які були б суто українськими. Інколи в спільноті глухих є погодження нових жестів, інколи – є несприйняття, все це обговорюється.
Тетяна Журкова під час вистави Київського академічного театру ляльок
«Це живий процес, який, я впевнена, приведе до того, що наша жестова мова ставатимете ще більше українською. В Українському товаристві глухих працює експертна група, до якої входять фахівці з різних сфер діяльності глухих, вони збирають і обговорюють пропозиції та пропонують спільноті. Це обговорення відбувається у різних форматах та на різних майданчиках – в Інстаграмі, у Фейсбук, в Телеграм. Зрозуміло, що все це ще має прижитися, але є бажання. Це велика складна справа, але вона робиться», – говорить пані Журкова.
В Україні і світі є організація «Дитина Глухих Батьків» (CODA – Child of Deaf Adult), це чуючі діти глухих батьків. І зазвичай саме вони стають перекладачами, бо з дитинства перекладають своїм батькам і знають наскільки складна ця професія. Взагалі у світі зараз тенденція трошечки змінилась – дедалі більше чуючих людей з сімей без цих проблем стають перекладачами жестової мови. У нас також стає більше жестової мови. Наприклад, завдяки Суспільному, глухі можуть дивитися весь новинний контент.
«Однак, перекладачів жестової мови не вистачає. До війни в Україні було 300-320 перекладачів. В УТОГу працювало 170, зараз – 76. Багато хто виїхав з родинами, є певна кількість тих, хто працює зараз онлайн із-за кордону», – розповіла наша співрозмовниця.
Якщо хтось захоче вивчити базовий рівень жестової мови (не рівень перекладача), це можна зробити в Центрі української жестової мови Українського товариства глухих. Тут навчають онлайн, але Центр не є навчальним закладом, а от навчальний заклад – це Київський фаховий коледж прикладних наук, там можна отримати професію «Соціальна робота та консультування, перекладач жестової мови». Раніше держава взагалі не навчала цій спеціальності, цю функцію цілковито виконувало Товариство глухих. Зараз ситуація зрушила з місця, адже в усьому світі є вища освіта – перекладач жестової мови.
Пані Тетяна має 34-річний досвід роботи перекладача жестової мови в різних сферах життя, а також працює перекладачем в театр міміки та жесту «Райдуга». Тож вона може відповідально стверджувати, що відчуття ритму не залежить від слуху!
«Наші глухі актори танцюють «Гопак», краще, ніж чуючі (звісно, не так як ансамбль Вірського, але у нас були постановники з цього колективу). І степ глухі можуть бити так само, як і чуючі! При цьому, навпаки, багато людей зі здоровим слухом не мають слуху музичного і не відчувають ритм», – говорить вона.
Що стосується перекладу пісень на жестову мову, то тут, звісно, є специфіка, – така ж, як і з будь-яким художнім перекладом. Насправді ж не кожен перекладач іноземних мов може перекладати поезію. Так і тут, треба підібрати жест за змістом, щоб він лягав на слово, доносив сенси, закладені автором.
«В жестовій мові дуже важлива емоція на обличчі, бо так діє компенсаторна функція – коли забирається слух, більше уваги на зір, і люди, які не чують, охоплюють очима все, що навколо них. І повірте мені, скоріше та краще розуміють іншу людину, ніж ми – чуючі, бо нам заважає для концентрації навколишній звук», – додала перекладачка жестової мови Тетяна Журкова.
КОЖНОГО МІСЯЦЯ В СТОЛИЧНОМУ ТЕАТРІ ЛЯЛЬОК БУДЕ ОДИН ПОКАЗ ВИСТАВИ З ПЕРЕКЛАДОМ НА ЖЕСТОВУ МОВУ
Зараз пані Тетяна співпрацює з Київським академічним театром ляльок і переклала жестовою мовою три вистави – «Котик та півник», «Івасик-Телесик» та «Кіт у чоботях». Вона зазначає, крім того, що це художній переклад, до того ж він саме для дітей і має свою специфіку.
«В театрі ляльок я передаю текст більше емоційно. Погодьтеся, коли ми читаємо нашим чуючим діткам казочку, то намагаємося максимально емоційно її інтонувати, щоб передати «темний ліс» чи «веселого зайчика». Так само і в жестовій мові – я намагаюся не тембром голосу, а емоціями донести позитивні чи негативні ці герої, а те, що вони роблять, – це гарно чи погано», – ділиться Журкова.
Під час вистави у Київському академічному театрі ляльок
«Ми всі зараз спостерігаємо театральний бум, однак можливостей безбар’єрного доступу до вистав для людей та дітей з порушеннями слуху, навіть в Києві, особливо немає. До нас постійно зверталися з цим питанням і ми почали над цим зосереджено думати. Дві співробітниці нашого відділу організації глядача закінчили базовий курс жестової мови, де познайомилися з пані Тетяною і запропонували перекласти жестовою мовою деякі дитячі вистави. Це дуже важливо, особливо для ширмових вистав, де неможливо зчитати емоцію з губ чи обличчя», – розповів нам директор-художній керівник Київського академічного театру ляльок Ігор Гулий.
Театр ляльок спробував цей формат і отримав багато схвальних відгуків та слів вдячності. Тому було прийнято рішення, що відтепер це буде на регулярній основі – кожного місяця в репертуарі буде один показ вистави з перекладом на жестову мову. Вистави чергуватимуться, а 19 жовтня театр покаже свій беззмінний хіт – найстарішу виставу театру «Кіт у чоботях» (яка йде з 1996-го року).
Київський академічний театр ляльок
Ігор Гулий додав, що розглядалися різні формати, і спочатку навіть була думка зробити окремі цільові вистави тільки для слабкочуючих або глухих діток, але, порадившись з фахівцями, вирішили, що вистави все ж мають бути розраховані для всієї малечі, забезпечувати безбар’єрність та соціалізацію для всіх маленьких глядачів.
В НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРЕТІ З ПЕРЕКЛАДОМ ЖЕСТОВОЮ МОВОЮ ЙШЛИ «КАВОВА КАНТАТА» І «ЗВАНА ВЕЧЕРЯ З ІТАЛІЙЦЯМИ»
В салонному «Театрі у фойє» в Національній опереті минулого сезону також йшли дві вистави з живим перекладом жестовою мовою – «Кавова кантата» Йоганна Себастьяна Баха і опера-буфф «Звана вечеря з італійцями» за однойменним твором Жака Оффенбаха. Відбулося чотири покази на камерну аудиторію, глядачі розташовувалися в перших двох рядах, а перекладачка сиділа спиною до сцени під спеціальним освітленням для кращого висвітлення рук і обличчя, щоб чітко читалися жести.
Вистава у Національній опереті
Переклала вистави з мови оперети на жестову Марина Ліферова. Вона працює перекладачем з 1981 року, має великий досвід роботи на різноманітних заходах, в тому числі, в прямому ефірі (на телеканалі «Прямий»).
«Звісно, музичний твір перекладати складно, але я, за допомогою жестів, намагалася передати емоцію: тут повільно, тут швидко, тут весела емоція, тут – тривожно, а тут – лірика», – говорить перекладачка. Напередодні вона отримувала текст, який будуть співати актори і потім на слух перекладала всі арії.
ТЕХНІКА ЙДЕ ВПЕРЕД СЕМИМИЛЬНИМИ КРОКАМИ, АЛЕ НЕ ВСЕ МОЖНА ПЕРЕДАТИ ЗА ДОПОМОГОЮ ПИСЬМОВОЇ МОВИ
У цьому сезоні Національна оперета продовжить адаптувати вистави для людей з порушеннями слуху але вже за допомогою мобільного застосунку Subcatch та Earcatch, які завантажуються на телефон і субтитрують дійство.
«Але це титри… А титри – це не жестова мова. Я перекладачка жестової мови, яка народилася в сім’ї глухих батьків, для мене жестова – рідна. Це інша культура, інші емоції, інше донесення. І коли на сцені герой посміхається, то хоч 10 смайліків напишіть у застосунку, це все одно повністю не передасть емоцію! А коли це музика, то що титри писатимуть: тихо чи гучно? Звісно, техніка йде вперед семимильними кроками, але не все можна передати за допомогою письмової мови», – говорить пані Ліферова.
Марина Ліферова
Вона зізналася, що їй дуже важко і образливо, коли жестову мову сприймають як просто «дівчинка руками помахала», але все своє життя стикається з таким непорозумінням. В опереті ж не було такого відчуття, всі побачили, як глухі глядачі виходили після вистави в захопленні, дякували артистам, раділи, що побачили їх, змогли доторкнутися до живого мистецтва.
«А сидячи з телефоном – це зовсім інше. Я люблю жестову мову, розбризкую, розповсюджую, заряджаю нею інших. Хочу, щоб якнайбільше людей хотіло познайомитися з нею. Не нав’язую, а просто прагну, щоб люди знали – є культура жестової мови, і вона може і має бути присутня у різних сферах та різних іпостасях», – говорить пані Марина.
Нещодавно вона також мала досвід перекладу поезії в проєкті «Відчуй» лідера гурту «Фіолет» Сергія Колоса-Мартинюка. Зараз він на фронті, написав кілька віршів, які декламували українські актори, а вона була залучена як перекладачка жестової мови. «Це було дещо незвично, тому що поезію перекладати дуже складно. Є метафори, образи, які не перекладеш дослівно, тобто, «дожестово», – говорить Марина Ліферова.
ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ, МОЛОДИЙ ТЕАТР ТА «БЕРЕГИНЯ» – ДЕ ЙДУТЬ ВИСТАВИ ДЛЯ ГЛУХИХ ТА СЛАБКОЧУЮЧИХ?
Вистави з перекладом на жестову мову йдуть і в інших столичних театрах. Київський академічний театр на Печерську в травні презентував «SALIDA CRUZADA – 8 кроків танго», адаптовану для людей з порушеннями слуху.
У 2024 році відновив співпрацю з соціальною ініціативою «Дивись як чутно», засновану медіа сервісом MEGOGO, і Київський національний академічний Молодий театр. Перша спільна робота була у 2021 році, коли відбувся показ вистави «Секонд лав» режисерки Олени Щурської з перекладом жестовою мовою.
Під час вистави "Секонд лав" Молодого театру
«Проєкт «Дивись як чутно» створює можливості перегляду кращого світового контенту для глядачів із порушеннями слуху, готуючи переклад жестовою мовою, а також – з проблемами зору, створюючи тифлокоментарі (словесний опис декорацій, рухів, міміки, зовнішності персонажів). У вересні 2024, ми відновили цю співпрацю: показано виставу "Потрібні брехуни!". Плануємо продовжити підтримку соціальної ініціативи «Дивись як чутно» на регулярній основі», – розповів Укрінформу Андрій Білоус.
Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня» поки ще не відновив постановки з перекладом на жестову мову, але в перспективі хотів би це зробити, оскільки мав позитивний досвід вистави «Українські вечорниці» (теж в рамках проєкту «Дивись як чутно» у 2021 році). Наступною мала стати «Конотопська відьма», але коли над нею вже працювали, почалася війна…
Вистава «Українські вечорниці» театру українського фольклору «Берегиня»
«Які були виклики? По-перше, у нас театр – музичний, багато пісень і танців. Під час вистави перекладачки сиділи на авансцені, вдягнені у відповідний костюм, стилізований під виставу. Але і їм, і акторам довелося підлаштовувалися один під одного – додалося кілька пауз у репліках, щоб встигнути перекласти, особливо це важкувато давалося, коли йшов не монолог, а діалог, або під час масових сцен. Але треба сказати, що перекладачі, які з нами працювали, надзвичайно артистичні, вони настільки органічно, по-акторські вплелися у виставу, що це не викликало ні в кого жодного дискомфорту. Єдине, що у нас дуже масові вистави і коли багато реплік, діалогів, сцени на вулиці, на базарі – це складнувато. Можливо, є сенс щоб був не один перекладач, а два, наприклад, чоловік і жінка, щоб легше ці діалоги будувати», – розповіла директорка-художня керівниця «Берегині» Їльїна Генсицька.
Їльїна Генсицька
Вона додала, що з танцями було трішки важче, але команда театру, поспілкувавшись з глухими глядачами, з’ясувала, що люди, у яких є проблеми зі слухом, реагують на низькі частоти. І, під час дійства, коли багато музичних інструментів, контрабас, барабан – глядачі відчувають ритм та вібрацію фізично. Адже, навіть, коли чуючі люди бувають на заходах, де гримить музика, вони її теж відчувають тілом, а глухі люди сприймають це ще сильніше за рахунок компенсаторних здібностей. У них немає слуху або він дуже слабкий, але надзвичайно загострений зір і рухова чутливість – тобто організм знайшов компенсатори.
ГЛУХІ ЛЮДИ ТЕЖ ВЕЗУТЬ КУЛЬТУРУ УКРАЇНИ І ПОКАЗУЮТЬ СВІТУ, ЩО НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА ВІЙНУ, МИ ПРОДОВЖУЄМО ЖИТИ
Глухі люди й самі можуть бути прекрасними акторами та танцівниками. І в Києві вже 55 років діє єдиний в Україні професійний театр, де працюють нечуючі та слабкочуючі артисти – це унікальний Театр міміки та жесту «Райдуга» Культурного центру УТОГ.
«Люди з порушеннями слуху надзвичайно артистичні, творчі, емоційні. Навіть у побутовому спілкуванні жестовою мовою, однією із складових є вираження емоцій на обличчі – міміка. Напевно, тому в 1964-му році й була підтримана така важлива ініціатива зі створення театру міміки та жесту «Райдуга». А «Райдуга» він – тому що тут було багато всього: і драма, і танці, і народні українські танці, і пісні у жестовому виконанні, і малі естрадні форми такі, як клоунада, жонглювання, пантоміма», – розповідає директорка Культурного центру УТОГ Тетяна Кривко.
Тетяна Кривко
Цей театр можна назвати інклюзивним, він відкритий не тільки для глухих. Якщо на сцені виконується жестова пісня, вона обов’язково супроводжується голосом, тексти ведучих та акторів теж дублюються.
Зараз театр «Райдуга» повністю утримується Українським товариством глухих, раніше була певна фінансова підтримка з держбюджету, але тепер вона скасована. Пані Тетяна говорить, що актори отримують заробітну плату, хоча це не той обсяг, який потрібно, але театр намагається триматися, тому що актор без сцени в’яне, як квітка без води.
Коли почалася війна «Райдугу» почали запрошувати за кордон, оскільки знали, що цей театр – унікальний і особливий не тільки в Україні, а й в світі, такі професійні театри глухих є ще тільки в Китаї, Японії та Америці.
Вистава «Лісова пісня» театру «Райдуга»
Перший візит до Кракова на фестиваль театральних вистав людей з інвалідністю. Там українські актори показали виставу «Лісова пісня». Потім їх запросили до Литви – вони поїхали з концертною програмою «Ми з України», щоб підкреслити: глухі люди теж везуть культуру України і показують усьому світу, що не дивлячись, що у нас війна, ми продовжуємо діяти. Також їздили у Хорватію, завдяки посольству, і це теж, дало підтримку театру.
Тривалий час репертуар не оновлювався, але зараз у них з’явився новий молодий режисер, який планує на листопад прем’єру «Кайдашевої сім’ї».
Вистава «Лісова пісня» театру «Райдуга»
«Глядачі, які вперше приходять на наші вистави чи концерти, виходять захоплені. Виступи проходять у Культурному центрі УТОГ на Солом’янці – ця будівля свого часу була зведена руками глухих людей і зараз це місце, яке ми називаємо – наш Дім. Там навіть є музей історії УТОГу. Широкої реклами про наші мистецькі заходи ми не робимо, насамперед поширюємо її серед глухих людей на нашому сайті, у ФБ, Інстаграм. Поки таким чином. Але ми готові виступити на будь-якій сцені, де нас приймуть», – пообіцяла директорка Культурного центру УТОГ Тетяна Кривко.
У театрі «Райдуга» більшість людей з великою втратою слуху, це професійні актори, серед них є й заслужені артисти, і значна частина – пройшли навчання в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв, деякі вчилися в Національному університеті культури і мистецтв – це заклади, які навчають глухих. «Хоча, знаєте, як часто ми стикаємося зі стереотипними питаннями: як глухий може навчатися танцям? Або бути культурним працівником…», – зітхає Тетяна Кривко.
ЦЕ НОРМАЛЬНО, НЕ ЧУЮЧИ МУЗИКУ, ТАНЦЮВАТИ! – АКТОР ТЕАТРУ «РАЙДУГА»
«Я один був у групі, всі – дівчата, і вони спочатку були здивовані, що я готовий танцювати, але дуже тепло мене прийняти. Було складно, але я розумів, що потрібно підтримувати форму тіла і це мені допомогло», – розповідає актор театру міміки та жесту «Райдуга» Богдан Лукович-Чайка, який закінчував факультет музичного мистецтва і хореографії університету Грінченка.
Богдан Лукович-Чайка
Він згадав цікаву історію: відомий український танцюрист і хореограф Григорій Чапкіс викладав у них класичний танець, і коли почалася перша пара він раптом запитав: а чому цей хлопець постійно запізнюється на долю секунди? Дівчата пояснили, що хлопець не чує, а Чапкіс відповів: «Та це нормально! Хтось не чує, хтось – не бачить, от я наприклад погано бачу, так що ми з тобою друзі!».
Богдан бере активну участь в різноманітних соціальних проєктах, а зараз ще й активно знімається в кіно та ставить хореографічні постановки в Хорватії, куди виїхав на початку Великої війни.
«Я почав ходити в Український дім в Хорватії, дивився на чудові танці, які там ставили. А оскільки я відчуваю ритм, то побачив, що можна десь щось поправити і якось про це сказав постановникам. Ми почали спілкуватися. Там є багато українців, які хочуть показувати українські танці, і я з ними працюю. Так, я не чую, але є режисер, який чує і може, наприклад, відраховувати ритм чи такти. Я відчуваю це тілом і привчив дітей, з якими займаюся хореографією, щоб вони теж відчували», – розповів про свою роботу Богдан.
Слабкочуючі люди, коли танцюють можуть орієнтуватися на сусідів, які чують, і вливатися в ритм, або ж, якщо це парний танець, то партнер/ка відбиває їм ритм на плечі.
«Також можна покласти руки на колонку і відчути музику. Мені, щоб поставити танок, треба «почути» музику, тому спочатку я вловлюю ритм, а потім думаю, як це буде відбуватися в постановці», – пояснює хореограф.
За методикою театру «Райдуга», на репетиції та під час виступу завжди є перекладач жестової мови або людина, яка відраховує ритм. Зараз, коли Богдан ставить танці та сам танцює в Хорватії, суфлер сидить дуже далеко, до того ж очі інколи засліплює світло, тому він танцює по пам’яті.
«Це нормально, не чуючи музику, танцювати! – посміхається актор, – Головне запам’ятати ритм! Якщо немає перекладача, то тіло ж все пам’ятає, ти дивишся на сусідів і орієнтуєшся. Якщо раптом збився, включаєш емоції – і все виглядає нормально».
Зараз в Українському домі Хорватії Богдан намагається робити танцювальні проєкти з глухими, але професійного театру, як в Україні там немає, тому він сподівається, що після перемоги повернеться додому і буде займатися улюбленою справою життя.
На початку матеріалу ми зазначили, що жестові мови різних країн дуже різні, то як Богдан спілкується з хорватими, не знаючи жестову хорватську?
Все просто – поряд з національними мовами існує ще й Міжнародний жест (МЖ (англ. International Sign (IS)) – система жестомовної комунікації глухих, яка дозволяє комунікувати і порозумітися людям різних країн, тому у спільноти глухих великих перепон у спілкуванні за кордоном не виникає.
ІНФОРМУВАТИ СУСПІЛЬСТВО, ЯК ПРАВИЛЬНО КОМУНІКУВАТИ З ЛЮДИНОЮ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ, ЩЕ ЗАМАЛО
Хотілося б, щоб і всередині країни у чуючих не виникало бар’єрів у спілкуванні зі слабкочуючими, але це вже лежить в площині загальної культури нації. І поступ в цьому напрямку є – служба 112 має кілька жестомовних перекладачів (одна з них – Марина Ліферова, з якою ми говорили про оперету). В будь-який час доби глуха людина може написати СМС, їй надішлють посилання і вона матиме змогу 15 хвилин спілкуватися з оператором по відео-зв’язку. Також всі медичні заклади, які контрактують з НСЗУ, також зобов’язані забезпечити надання своїх послуг з перекладом жестовою мовою, але на практиці не всі лікарі на це погоджуються, посилаючись або на лікарську таємницю, або елементарно не розуміючи, як себе поводити, коли на прийом приходить глуха людина.
Спеціалісти УТОГу проводять тренінги з навчання базовому спілкуванню жестовою мовою для працівників ДСНС, поліції, екстрених служб. Але, констатують, що все одно інформування суспільства, як правильно комунікувати з людиною з порушеннями слуху ще замало.
Звісно, вся країна не може вивчити жестову мову, хоча, наприклад, в Ісландії та Новій Зеландії жестова визнана однією з державних мов, а в більшості європейських країн представники екстрених служб вільно нею спілкуються. Тому для комфортного спілкування важливо знати принаймні базові психологічні речі: не хвилюватися, бути позитивно налаштованим, не намагатися говорити голосно, тому що під час цього міміка змінюється і обличчя стає ніби злим, що може бути невірно сприйнято слабкочуючим співрозмовником, і навіть якщо ти не знаєш жестової мови, через певні застосунки чи програми в телефоні, або навіть через блокнот з олівцем, завжди можна порозумітися!
І про це ми ще глибше поговоримо в нашому наступному інтерв’ю з першою заступницею голови Українського товариства глухих Тетяною Кривко.
Любов Базів, Київ
Культура Театр Мова жестів
Источник: www.ukrinform.ua
