Іван Уривський перетворює Маріуполь на Ітаку у виставі «Одіссея. Меотида» 25.07.2026 10:00 Укрінформ
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочне сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка в Києві розпочне новий сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» режисера Івана Уривського, яка збігається зі 170-річчям від дня народження Івана Франка. Постановка поєднує переосмислення відомої поеми Гомера та історію захисників Маріуполя під час повномасштабної російсько-української війни. Ідея вистави належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчим колективом щодо роботи над новою постановкою. Цю виставу включено до контексту всіх репертуарних вистав флагманського столичного драматичного театру, що досліджують теми ветеранів та захисників. За основу було взято «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, а також нещодавні постановки Давида Петросяна «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСА ПРО НЕПОХИТНЕ НАМІР ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРЕНА ДІЮЧИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ
Актор Данило Мірешкін та драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Фото надане театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, як зазначає Олексій Доричевський, автор п’єси, що лягла в основу вистави «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» з позивним Фіш. Меотида – це стародавня назва Азовського моря, яку використовували давні греки та римляни.
«Для «Азову» Маріуполь є домом, подібно до того, як для Одіссея, який був змушений покинути свою батьківщину. Війна триває, проте, як і Одіссей, ми також неодмінно повернемося додому. Це є ключовою ідеєю нашого твору», – ділиться Олексій, який вступив до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працюючи розвідником на дроні, зокрема на Покровському напрямку. Через півроку Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, за якою «франківці» активно працюють над постановкою, має складну структуру, тому неможливо визначити її сюжет як однозначно лінійний.
«З одного боку, ми спиралися на класичний сюжет «Одіссеї», який розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, і всі перипетії пов’язані з ним. Проте в моєму тексті присутньо багато роздумів про сучасність, про російсько-українську війну. Ці події не відображаються в хронологічному порядку», – розповідає Олексій Доричевський.
Творча команда вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена з розповідями захисників Маріуполя. У сучасній частині акцент робиться на переживаннях та емоціях. «Текст ніби постійно обривається. Створюється враження, що між показаними подіями відбулося щось ще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він також зауважує, що текст навмисно створювався так, аби нагадувати уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про безперервні ворожі вибухи та атаки, які постійно впливають на нервову систему кожної людини та руйнують нейронні зв’язки.
«Ми краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж ті, що сталися після. Це тому, що наша пам’ять постійно обривається», – констатує драматург.
Дотепер оборона українського Маріуполя у 2022 році переважно розглядалася у медіа та мистецьких творах очима цивільних. Творці ж вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події з точки зору воїнів, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо протистоїть російським агресорам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що розповідатимемо нашу історію, а не ворог. Адже добре відомо, що Росія дуже швидко створює маніпуляції», – каже військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Режисер Іван Уривський. Фото надане театром
Олексій Доричевський відомий за ролями у незалежному Дикому театрі. За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за підтримки Goethe-Institut.
Олексій Доричевський вперше працює з режисером-постановником Іваном Уривським, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі в Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав діалог з глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася у 2016 році. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році з’ясувалося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку та на Чернігівщині й Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника, серед відзнак та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, тепер також висить скромний солдатський жетон і невеличке армійське фото з побратимами, яке не одразу помітить сторонній погляд.
Фотографія Євгена Нищука з побратимами у робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше грав «Трьох товаришів» після повернення з фронту, він не зміг впоратися зі своєю реакцією у сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися додолу, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається справжній психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, що патрулюють небо під час ворожих атак. Декілька акторів, штатних та запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Таким чином, столичний театр добре розуміє необхідність обговорювати в постановках актуальні складні теми, враховуючи, що Україна перебуває на 13-му році війни. Суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втрачаючи власного «я».
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Фото надане театром
Протягом 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового світу та тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулібішева ставиться «Поліандрія» – сюрреалістична історія з чорним гумором: після поранення додому до дружини повертається ніби двоє чоловіків. За роки війни більшість захисників набуває іншого світосприйняття, відмінного від того, що було у мирному житті, тому жінка часто не готова бачити поруч із собою вже ніби «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Фото надане театром
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, що повернувся з війни? Він може бути різним: слабким, розбитими, покаліченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: «Ми дочекалися тебе!» – коментує Євген Нищук. – У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як і цинічне використання ветеранів проросійськими медійниками. «Троянство» – це вибух, це дуже глибока та актуальна вистава, яка показує фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, щоб у реальності зберігати критичне мислення».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що постановка великої кількості вистав сучасної тематики зумовлена запитом не лише українських глядачів, а й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Євген Нищук зазначає, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Адже для режисера надзвичайно важливі образність та алегорії.
«Ми розуміємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо демонструвати болючі теми та висловлювати їх. Навіть опрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники і захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності віддати життя за свій народ, побратима і святу землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі послання та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Роман Ясіновський та Михайло Кукуюк. Фото надане театром
Дія у постановці розгортається у побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави лежить протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя виникатимуть міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Марія Рудинська. Фото надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Данило Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки що не розкриває, хто яку роль виконуватиме. Дмитро Чернов проговорився в радіопередачі, що гратиме Посейдона. Репетиції спочатку проходили в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
Завдяки метафорам у виставі розкривається тема не лише фізичного повернення героїв, а й їхнього внутрішнього. У Гомера рідною землею Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азова» це – наш український Маріуполь, тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов
Азов Культура Нищук Театр ЗСУ Театр Франка
Джерело: www.ukrinform.ua