Шемаги для військових: як кропивничанин відроджує старовинне мистецтво вибійки

Шемаги для військових: як кропивничанин відроджує старовинне мистецтво вибійки 23.04.2024 08:00 Укрінформ Половину від вартості замовлених хусток-шемаг Костянтин Данильченко віддає на ЗСУ

У Кропивницькому в майстерні «Будяк Кучерявий» Костянтин Данильченко створює шемаги (чоловічі хустки для захисту голови й обличчя від сонця, піску та холоду) з традиційними українськими візерунками – вибійкою. Речі у його виконанні є у генерала Валерія Залужного, командира підрозділу аеророзвідників «Птахи Мадяра» – полковника Роберта Бровді, музикантів етногурту “ДахаБраха” та інших відомих особистостей.

ЗАХОПЛЕННЯ, ЩО ПОЧАЛОСЯ З ПОДАРУНКА ДРУЖИНИ

Техніку вибійки винайшли, ймовірно, у перших століттях нашої ери. На гладкій поверхні дошки вирізьблювали декоративні візерунки, які вкривали рідкою фарбою. Дерев'яну форму притискали до тканини – і на ній лишався відтиск. В Україні ручна техніка вибійки була поширеною ще за часів Київської Русі. Власне, виконання не змінилося й досі, хіба що форми тепер роблять не лише вручну, а й, приміром, на 3D-принтерах, а фарби використовують сучасні – акрилові.

Як розповідає кропивничанин Костянтин Данильченко, його захоплення цим давнім видом декоративно-ужиткового мистецтва почалося з подарунка дружини Інни Тільнової. Вона презентувала чоловікові кілька вибійок до новорічних свят, адже знала про його схильність до малювання.

Костянтин Данильченко

– Для мене спочатку це був один із видів творчості. Звісно, я зацікавився, адже раніше не працював у такій техніці. Зрозумів, що це мені вдається, коли люди почали замовляти вироби, хоча спочатку й не планував нічого робити на замовлення, – каже Костянтин.

Із матеріалами художник експериментує. Була і пашмина, і вовна, а нещодавно зробив дружині вибійку на джинсовій сорочці. Фарби ж завжди бере одні й ті ж – акрилові. Костянтин говорить, що хотів користуватися олійними, але вони для цієї справи виявилися незручними: «Дуже довго сохнуть, із трафаретів їх треба вимивати розчинниками, тобто це технічно складніше».

Вибійок у майстра після кількох перших, подарованих, тепер вже стільки, що складно й полічити.

– Мабуть, їх близько сотні. Спочатку в шухляді мав відділ для широких вибійок – бордюрів, – і ще один – для всіх інших. А зараз у мене є відділ для птахів, відділ для бордюрів і окремий – для інших орнаментів, – ділиться художник.

Узори він обирає як класичні українські, так і притаманні саме Кіровоградщині.

– На початку своєї "вибійчаної" кар’єри я казав, що хотів би дослідити вибійки Кіровоградщини і зробити з них репліки. Мені допомогла етнолабораторія «Баба Єлька» й їхні вибійчані рушники, привезенні з експедицій. Не без підтримки дружини почав робити вибійки за мотивами орнаментів або рушників. Усе це переводилося в графічний варіант і потім створювалася вибійка за допомогою 3D-принтера. Зараз уже можу похвалитися тим, що інколи мене просять зробити вибійки з орнаментами Кіровоградщини, комбіную зображення, – говорить художник.

Таким чином Костянтин почав створювати унікальні вибійки, популяризуючи локальні орнаменти. Зазначає, що бачив на вибійчаних рушниках Кіровоградщини переважно рослинні або геометричні орнаменти, зрідка – птахів, приміром, півнів.

– Щоб людина обирала вибійки – такий варіант можливий, але трапляється рідко. Частіше розказують якусь тематичну історію, або описують характер того, для кого призначається виріб. Якщо ж обирають зображення, то найчастіше – птахів. Кілька разів просили вибійку з рослинами,– розповідає.

Додає, що від початку повномасштабного вторгнення РФ змінилися не стільки побажання людей щодо орнаментів, як сенс замовлень: більше просять шемагів для захисників і захисниць.

– Було й таке, що замовили шемаг для чоловіка, а він, на жаль, загинув. Дружина вирішила все ж зробити виріб на згадку про чоловіка. На жаль, після повномасштабного вторгнення додалися й такі історії, – ділиться майстер.

ХУДОЖНИК ВИСЛОВЛЮЄ ВДЯЧНІСТЬ ЗАХИСНИКАМ

У своїй творчості, описах до готового замовлення Костянтин прагне висловити свою вдячність захисникам, щоб вони відчули її через людину, яка замовляє виріб. Від початку повномасштабного вторгнення він робить вибійки за благодійні внески: половина вартості йде на користь ЗСУ.

Його роботи вже розлетілися країнами Європи та Америки.

– Із того, що я знаю, то мої вибійки є в США, Італії, Іспанії, Німеччині, Франції, Польщі. До повномасштабного вторгнення надсилав хустки для сім’ї, в якій за програмою обміну жили кропивничани. Вони хотіли зробити приємне, і щоб це було згадкою про Україну. А після 24 лютого перші два замовлення були для сімей, які прийняли переселенців з України – у подяку їм подарували персоналізований подарунок із українським характером, – розповідає художник.

Щодо культурної складової своєї творчості, Костянтин Данильченко говорить, що спочатку не планував вкладати у створення вибійок певну місію. Таке розуміння прийшло пізніше, коли усвідомив, що вибійка – окремий шар української культури.

– Ти передаєш її глибину, показуєш, наскільки вибійка давня і різноманітна. У США був випадок, коли я дарував хустку, а її повісили на стіну. Я сказав, щоб носили на собі, а в мене перепитали: “Як це можна носити?” Тобто, річ із вибійкою сприйняли, як килим чи прикрасу. Але ж це – ще один формат популяризації, коли виріб носять і можуть побачити ті, кому також може сподобатися. Деякі люди – як я до того, як мені подарувала форми дружина – й не чули про вибійку, а так хоча би дізнаються про неї. Тому це стає місією популяризації української культури. Я думаю, що в цьому сила, коли люди розуміють цінність своєї культури. А коли вони ще й додають такі речі до свого гардероба, до свого образу, побуту, то це – дуже крутий механізм популяризації нашої культури, – вважає Костянтин.

Він також популяризує вибійки у співпраці з кропивницькою етнолабораторією «Баба Єлька». Співробітництво склалося саме по собі, каже художник.

– Як це було. Мовляв, у нас є спідниці, у нас є Костя, який робить вибійки, а спробуймо об'єднати. І далі це дуже відгукнулося, тому що вибійка додає спідницям настрою, особливості. Вийшло дуже вдале поєднання зусиль і бачень, – розповідає художник.

Костянтин за освітою – юрист. Вибійки він робить вечорами, у вільний від роботи час. Якщо є можливість, то вибійчану хустку може зробити й за три вечора, але частіше один виріб створюється місяцями.

“ПРИНЦИП – НЕ ЗАВАЖАТИ, НЕ ПРОРАХОВУВАТИ”

Шемаг для колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного у художника замовила Марія Воротило. У 2022 році дівчину та її чоловіка Євгена розписав сам генерал.

– Марія написала мені, що вони шукають якийсь незвичний подарунок для Валерія Залужного і вирішили замовити шемаг. Я перепитав: “Для Валерія Федоровича?” Вона каже: “Так”. Я знову: “Для головнокомандувача?”. Просто я спочатку не повірив, потім подумав, що це – неймовірна відповідальність. Треба було впоратися з хвилюванням, налаштуватися, довіритися процесу. Бо хто знав, яким має бути шемаг для генерала, чи сподобається він йому. Після вручення подарунка Марія зателефонувала мені і поділилася враженнями. Розповіла, що Валерій Федорович відклав усі справи, відкрив подарунок, почав читати опис до шемага. Вона вважає, що виріб йому сподобався. У Залужного багато різних сувенірів, але він сказав, що візьме шемаг додому і покаже дружині, – згадує майстер.

Ще один шемаг від Костянтина Данильченка – у командира підрозділу аеророзвідників «Птахи Мадяра», полковника Роберта Бровді.

– Після подарунку для Залужного до мене звернувся Святослав Бойко, який служить в підрозділі «Птахи Мадяра». Він замовив шемаг для Роберта Йосиповича Бровді та хустку для його дружини Наталі. Я створив за його описом, усе передав, дуже довго чекав на зворотний зв’язок. Виявилося, що Святослав довго нічого не писав, бо хотів зробити фото з Мадяром, а його дуже складно було спіймати. Хоча для мене не головним було отримати фото. Я робив це як подарунок, не брав коштів. То, знову-таки, для мене можливість подякувати за все, що вони роблять, і я не знаю, яким чином ще я можу це зробити. Тому я виготовив і хустку, і шемаг. А потім сталася цікавинка: під час створення виробів я імпровізував, але коли приклав їх один до одного, то був здивований, як вони збіглися. Така була синхронізація між шемагом і хусткою, що просто – один в один, хоча спочатку такої ідеї не було. І коли таке трапляється, я думаю, як Всесвіт може все синхронізувати, головне – не заважати цьому. Це ще один мій принцип – не заважати, не прораховувати, не дуже думати, не робити ескізів, – говорить Костянтин.

Він згадує, що колись, ще до повномасштабного вторгнення, передав у Олешківських пісках шемаги для етнографічного гурту “ДахаБраха”. Останнім часом Костянтин не бере нових замовлень через брак часу. Каже, що є люди, які чекають на виріб уже понад пів року. Але йому подобається ідея створення нових орнаментів вибійок. Разом із проєктом, яким наразі опікується «Баба Єлька», передбачається співпраця у виготовленні окремих вибійок за мотивами орнаментики, яку знаходить у своїх експедиціях етнолабораторія. Тож найбільш далекоглядною майстер вважає мистецьку та просвітницьку мету.

Фото: фейсбук-сторінка «Будяк Кучерявий»

Кропивницький Мистецтво Орнамент

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь