Харківська «Енеїда», якої не сталось… Репортаж 11.05.2026 11:29 Укрінформ Через понад пів століття в Харкові показали ілюстрації до так і не виданого двотомника Котляревського
Наприкінці 1960-х харківський художник Рафаель Волинський працював над замовленням видавництва «Прапор»: планувалося двотомне зібрання творів Івана Котляревського. Художня робота, засідання редколегій, рецензування, навіть публікації в тогочасній пресі про нову «Енеїду». Проте книгу не надрукували.
Через понад пів століття ілюстрації Рафаеля вперше стали доступними широкому загалу. У родинному архіві їх віднайшов онук – архітектор і нині військовослужбовець Богдан Волинський.
Побачити ілюстрації тепер можна на виставці в літературному музеї. Вона має назву «Харківська Енеїда. Домашній архів». Це лише частина малюнків, які обрав для експозиції Богдан Волинський.
КОНКУРЕНЦІЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?
– Це була готова серія. Окрім власне робіт, багато робочих документів (угода з видавництвом на ілюстрування, виписки із засідань художніх рад, рецензії тощо, – ред.), що дає змогу простежити процес підготовки книги. Про це писали в газетах (зокрема, є вирізка з «Літературної України», 1968 р., – ред.). І мала вийти таке чудове видання до 200-ї річниці від дня народження письменника. Однак вийшла інша «Енеїда», яка нам зараз добре відома (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), у видавництві «Дніпро». У мене є різні версії, чому так сталося, бо я від початку намагався зрозуміти – що ж із роботами дідуся пішло не так? – розповідає Богдан.
Богдан Волинський
Онук припускає: могло йтися про звичайну конкуренцію між митцями та видавництвами, і що «добро» на дві книги до ювілею просто не надали, а «Дніпро» отримало замовлення, бо державні органи на той час уже перемістилися з Харкова до Києва. Та, можливо, в ілюстраціях Волинського цензори вгледіли той самий «буржуазний націоналізм». В архіві Богдан знайшов, зокрема, робочу записку діда, яку вважає надзвичайно важливою і для трактування робіт, і для розуміння особистості художника. На аркуші, списаному з обох боків, – тези, імена, запитання.
– Їх ставив собі Рафаель, створюючи ілюстрації до «Енеїди». Він запитує про мову; що означало море для України – актуально і сьогодні; про свободу і як її уявляли, що є взірцем українських воєн, у чому їхня сила й біда, що вони дали світові; Залізняк, Гонта, Конашевич-Сагайдачний; місійність козацтва – ми бачимо, до кого він звертається, яких поглядів людина. Це можна відкрити лише в таких приватних записках. Тобто він певною мірою намагався адаптуватися до суспільства. Коли якийсь художній фонд просив надіслати роботу, то автобіографію дідусь додавав російською, хоча все життя розмовляв українською мовою – і не думаю, що це було зручно чи комфортно в тогочасному Харкові та сприяло кар’єрі, – говорить Богдан.
МИТЕЦЬ – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, РАДЯНСЬКИЙ
Волинський зауважує: що довше працював з архівом, то сильнішим ставало бажання поділитися ним. Рафаель був харківським, українським художником, але водночас – радянським. Його особистість і творчий доробок можуть бути предметом дискусії в контексті постколоніального переосмислення та декомунізації – як і щодо багатьох митців. В архіві Волинського є й зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; проте він малював Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.
|
|
– Рафаель мав непросту долю. Народився у 1923 році в місті, яке нещодавно зайняли більшовики. Його батько Освальд був художником, і, ймовірно, це прищепило любов до мистецтва, бо він малював із дитинства, займався в Палаці піонерів, інтер’єр якого оформлювали Василь Єрмілов (український авангардист, конструктивіст, – ред.) і Вадим Меллер, що працював із театром Леся Курбаса «Березіль». Тобто дідусь зростав у, мабуть, найцікавішому мистецькому періоді – Харкові 1920–1930 років, – зауважує Богдан.
Коли Рафаелеві було 15 років, його батька заарештували й невдовзі розстріляли за постановою «трійки» НКВС через підозру у «шпигунстві».
– Але дідусеві про це стало відомо набагато пізніше. У 1960-х прадіда реабілітували, але що це вже змінювало. Думаю, що все це могло вплинути на формування особистості, – ділиться Волинський.
За його інформацією, у 19 років Рафаель потрапив на фронт – тривала Друга світова війна. У молоді роки він був членом комсомолу, проте не приєднався до комуністичної партії.
– Він воював за Червону армію і ставився до перемоги як до великої цінності й, напевно, не бачив більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, бо народився і виріс у тій реальності. Водночас у дитинстві Рафаель застав період українського Харкова, знав щось від батьків, зберіг і передав далі своєму роду, – каже Волинський.
ІЛЮСТРАЦІЇ, ЩО АКТУАЛЬНІ ЗАРАЗ
За даними онука, Рафаель мав складний характер, був впертим, ревно ставився до мистецтва.
– Був дуже критичним – і до себе, і до інших. Багато працював. Найбільше займався книжковою графікою, але були й монументальні роботи, живопис, також працював із металом, склом. Тобто Рафаель експериментував, – говорить Богдан.
Коли у 1992 році художник помер, його речі та архів потрібно було кудись перемістити – квартира була неприватизованою. Так творчий спадок опинився в гаражі.
– Мій батько не мав таких, скажімо, легких взаємин із Рафаелем, бо той був суворим – цей старий стиль виховання – не допускав його довго і до мистецтва, можливо, щоб відвернути від творчості, бо бачив, що це непроста доля для нього самого. Тож батько мав певні перестороги – як працювати з роботами Рафаеля, як їх інтерпретувати, та ще й чи давати таку можливість мені. Тому тільки у 2020 році, коли мені вже було майже 29, я отримав ключ від гаража. Окрім робіт, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував, шукав тематичні серії, звертався в різні архіви, щоб знайти інформацію, заповнити прогалини, – розповідає Богдан.
Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби вдруге відкрив дідову графіку. Вважає її одою українському війську.
– У цих ілюстраціях я пізнав теперішнє життя. Це зображення війська, це насправді центральна тема. Це обличчя. Це вони – наші українські вояки. Хлопці, яких бачу, з якими служу. Більшість – старші чоловіки, а не хлопці. Як на зображеннях – так і є тепер. Десь усмішки, десь напівсонні, зморені погляди… Це не якісь класичні герої, а дуже реальний портрет війська, – вважає Волинський.
Тепер ілюстрації Рафаеля вивчають професійні мистецтвознавці, можливо, вони стануть темою наукової роботи.
– Це той родинний архів, який мав би бути частиною нашої спільної пам’яті. Це погляд на сімейний архів онука, який сьогодні у війську, воює, – і це зовсім інша «оптика» на те, що зробив його дід, – зауважує директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.
Побачити виставку «Харківська Енеїда. Домашній архів» можна протягом травня-червня.
Фото В’ячеслава Мадієвського та з архіву родини Волинських
Архів Література Музей Видавництво Агресія РФ Українська книга Харків Військові Котляревський Енеїда Художник
Джерело: www.ukrinform.ua