© depositphotos/somethinginmyhead
Оксана Писарєва
Як дитина бачить себе й світ, багато в чому залежить від поведінки та характеру батьків. Те, як ви живете й ставитеся до себе та інших, безпосередньо впливає на те, якою виросте ваша дитина та як себе сприйматиме.
Під впливом емоцій батьки можуть робити більше помилок у розумінні стану дитини. Й це може негативно вплинути на її емоційний та соціальний розвиток, що супроводжуватиметься неслухняністю, протестами чи агресією.
Як цьому запобігти?
Батьківська фігура для дитини до трьох років
Від народження батьківська фігура є головною для дитини. Саме через батьків дитина вчиться комунікувати зі світом. Їхні пояснення мають бути простими та зрозумілими. Якщо все буде навпаки, це викликатиме в дитини тривожність.
Розмалюємо страх і повернемо барви дитинству. Як допомогти дитині впоратися з тривожністю
До трьох років малюк повністю залежить від стану батьків. Наприклад, якщо він бачить, що мама чи тато незадоволені, то починає під них підлаштовуватися. Дитина губиться, не розуміє, на що їй спертися. Це спричиняє стан небезпеки. Дитина намагається вирішити все самостійно й від того почувається самотньою, покинутою. Так само, як і в разі, якщо між батьками немає належної взаємопідтримки. Спокійна мама — спокійна дитина.
Новою емоцією мультика «Думками навиворіт-2» є тривожність. Однак вона може з’явитися раніше підліткового віку, про який ідеться в сюжеті історії. Зокрема діти можуть перейняти її від батьків. Якщо вони тривожні, діти теж тривожитимуться. Вони добре зчитують емоції своїх батьків та орієнтуються на їхній емоційний стан. Тож переглянути мультик «Думками навиворіт-2» варто навіть не стільки дітям, скільки батькам.
Пізнавальний період
Із часом дитина навчається комунікувати зі світом без допомоги тата й мами — через власний імпульс.
У віці від трьох до семи років починається пізнавальна діяльність. Цей період зазвичай супроводжується шкодою: дітям усе цікаво, особливо спробувати самотужки.
Якщо батьки злагоджено між собою підтримують пізнавально-ігрову діяльність, дають чіткі відповіді на те, «що це таке», підтримують простір безпеки, дитина почуватиметься спокійно й виконуватиме свої вікові завдання. У цьому віці це — пізнавати світ.
Не обмежуйте дитину в пізнанні. Навіть тоді, коли їй хочеться поїсти шовковиці в білій сорочці, побавитися піском чи стрибнути в калюжу. Головне — страхувати та стежити за нею, аби вона собі не нашкодила. Бо в цьому віці «гальма» ще не працюють.
Окрім того, цей період часто супроводжується істериками через вікові кризи. Часом батьки діляться на два типи: ніяк не реагують або реагують дуже жорстко. Тут потрібен баланс. У цьому віці батьки є перекладачами дитячих емоцій. Тобто варто говорити: «Я бачу, що ти засмутився чи засмутилася, я тебе чую, я тебе помічаю. Але туди не можна, бо це небезпечно». І так, це треба сказати мільйон разів.
Батькам потрібно домовлятися між собою, що вони дозволяють дитині, а що ні. Якщо немає чітких домовленостей поміж дорослими, які виховують дитину, це розмиває кордони останньої. Вона не розуміє, чому мама дозволяє, а тато — ні, або навпаки. Це теж може спричинити тривожність, розгубленість і нерозуміння. Крім того, це змушує дитину підлаштовуватись і робити власні висновки про те, хто хороший, а хто поганий.
Приховувати свої емоції від дітей теж не варто. Якщо ви втомилися на роботі чи просто маєте поганий настрій, краще пояснити це дитині. Адже вона відчуває, що щось не так. Перше, що ваш малюк навчається робити, — це розпізнавати мамине обличчя. Він іще не розмовляє, не ходить, може лише за щось хапатися, але вже точно вміє розпізнавати міміку мами, а поступово й тата.
Якщо з дитиною не проговорювати своїх емоцій чи уникати з нею контакту, для неї це буде додатковим стресом. У таких ситуаціях зазвичай можуть бути три первинні реакції: «бий, біжи, завмри». Тобто дитина може привертати увагу, аби розрядити напругу. Може уникати батьків чи заховатися від них.
Як емоції та стрес впливають на навчання
Крім того, дитина може дофантазовувати те, чого не може пояснити. Наприклад, мама проводить час із нею, але думками не тут. Дитина може сприйняти це особисто й почати тривожитися через те, що вона щось зробила не так. Якщо вона не знатиме причини маминої поведінки, її тривога наростатиме.
Чи можна сваритися в присутності дитини
Хоч як це важко, намагайтеся не вплутувати дітей у свої сварки. Коли батьки бурхливо з’ясовують стосунки, кричать і ображають одне одного, дитина лякається. Вона любить обох батьків і не знає всіх контекстів між ними. Для неї це — авторитетні фігури безпеки, на які вона спирається. І конфлікт між ними — це буквально втрата кожного з них.
Якщо вже так сталося, спершу слід пояснити дитині, що сварка виникла не через неї. Не обов’язково пояснювати деталі конфлікту. Головне, аби дитина відчувала: вона в безпеці і її люблять. Якщо конфлікт вирішується спокійно, немає криків, образ і маніпуляцій, дитина може перебувати з вами поруч. Це навіть може стати для неї гарним прикладом вирішення конфлікту.
Часом батьки вдаються до гри в щасливе подружжя «заради дітей». Гадаючи, що ті ні про що не здогадуються. Це не так. Діти відчувають дистанцію між батьками. А коли вдома ще й постійні скандали та напруга, дитина втрачає свій острівець безпеки.
Крім того, може ще й відчувати провину. Особливо тоді, коли хтось із батьків постійно наголошує, що, мовляв, «наш шлюб тримається через тебе».
І мама, й тато є ключовими фігурами в житті дитини. Тож не розділяйте їх на «хороших» і «поганих».
Соціальні зв’язки діти теж пізнають через батьків. Через те, як ті спілкуються з власними батьками, друзями чи колегами, як будують стосунки між собою. Дітям цікаво провести час із батьками в колі їхніх друзів або дізнатися, що вони роблять на роботі, побачити їх у інших ролях. Не відмовляйте дитині в цьому за можливості. Це розширює її свідомість. От тільки після таких зустрічей не варто обговорювати при дитині людей, яких вона побачила. Це викликає розгубленість, бо ж щойно ви всі разом сміялися й домовилися про наступну зустріч, а зараз батьки обговорюють, що було не так. Дитина не знає, як їй поводитися наступного разу. Ви можете це обговорити, але робіть це без дітей, бо для них ви — авторитет. Коли ми надсилаємо дітям подвійні повідомлення, цілісність авторитету руйнується.
Чому батьки не повинні жити заради дитини
Часом батьки настільки захоплюються турботою про дитину, що повністю забувають про власні потреби та інтереси. Жертвуючи своїм щастям і комфортом заради дітей, відмовляючи собі в усьому, батьки не лише руйнують власне життя, а й можуть нашкодити психічному розвитку дитини. Надалі вона може або перейняти таку поведінку й страждати через це, або відчувати постійну провину за те, що «недостатньо» віддячує батькам у дорослому віці, навіть коли це об’єктивно не так.
