Як збагатити свою мову та чи варто перекладати російські прізвища та імена на українську.
LIGA.Life започаткувала рубрику “Про що мова” з молодим редактором та перекладачем — Олександром Стукалом. Усі мовні запитання експерту можна поставити, надіславши їх на спеціальну скриньку [email protected]. Відповіді на найцікавіші запитання публікуватимемо щовівторка.
Настав час другого випуску нашої мовної рубрики.
Сьогодні поговоримо про:
-
російські імена й прізвища, від яких годі кудись подітись не лише новинарям;
-
збагачення свого українського словникового запасу;
-
українські відповідники деяких російських слів, про які ви запитували.
Як передавати українською мовою російські прізвища чи імена?
На жаль, російські імена й прізвища найближчим часом нікуди не зникнуть з українських новин і загалом із порядку денного. Як їх правильно передавати українською мовою? Путін — він Володимир чи Владімір? Січ зруйнувала Катерина чи Єкатєріна? Петербург заснував Петро чи все-таки Пьотр?
Зазирнімо в правопис — єдине нормативне (офіційно схвалене Національною академією наук) джерело, що регулює передавання російських власних назв українською мовою.
У параграфі 144 зазначено, що білоруські й російські імена ми не транслітеруємо, а українізуємо (крім деяких узвичаєних імен білоруських письменників та діячів культури). Чим собі заслужили таку індульгенцію Алесь Адамовіч, Пятрусь Бровка і Ригор Бородулін, я не беруся вгадати (у нашому правописі чимало туманних місць і незрозумілих “та ін.”) — але з російськими, здається, все чітко і зрозуміло. Хочеться писати за правописом — пишемо Володимир Путін, Сергій Шойгу, Дмитро Козак і Катерина Друга (і Російська Федерація з обох великих літер). Хочеться демонструвати ідеологічну позицію — можна писати як завгодно (але це не завжди буде “правильно”, себто за правописом).
Що ж до конкретних транслітераційних моментів (е/є, ь, и/і), то в параграфі 144 їх прояснено досить чітко — тож не біймося ним керуватися, друзі!
Як збагачувати свій український словниковий запас?
Усім, хто вчить нове, вдосконалює давно опановане чи освіжає підзабуте, не завадить знати більше різноманітних слів. Більше слів — більше сенсів, відтінків і нюансів, а отже — більше шансів пояснити себе й зрозуміти інших. Ось кілька порад тим, хто питає, як збагатити свій український словничок:
-
Дивіться українське кіно. Попри активну фазу війни, в прокат виходять нові фільми (“Довбуш”, “Памфір”, “Люксембург, Люксембург”). Про давнє кіно часом теж пишуть статті, пости й огляди (і серед нього чимало вартого уваги). “Такфлікс” час від часу викладає щось нове за смішні гроші.
-
Дивіться іноземне кіно в українському дубляжі. Українська школа кінодубляжу й кіноперекладу дала світові чимало зірок, мемів і цитат. Ніколи не пізно передивитись “Альфа”, “Друзів” чи “Секс і місто” — тим паче, що якраз у 90-х і на початку 2000-х мова розвивалась колосально швидко, й багато тогочасних набутків донині звучать свіжо. Як ми жили без слів “слухавка” і “наволоч”? А хтозна!
-
Читайте українські книжки. Причому різні — й дитячі, й дорослі, й свіжі, й давні. Після 2014-го їх стало значно легше знайти в книгарнях, а зараз — тим паче. Якщо ви аудіал — слухайте їх (скажімо, на платформі АБУК). Тим, кому цікаво, який шлях пройшла мова за останні 100 років і чи говорили тоді в містах інакше, ніж зараз, раджу звернути увагу на серію “Наші 20-ті” від видавництва “Темпора”, де виходить друком жанрова література 1920-х років. Детективи, любовні романи, репортажі, міська проза — кожен знайде собі щось до душі.
Як сказати українською…
- крупный план — великий план,
- брусника — брусниці/брусниця (так само: черника — чорниці/чорниця),
- боярышник — глід,
- клюква — журавлина,
- клевер — конюшина,
- можжевельник — ялівець,
- 10 лет спустя — 10 років потому,
- наложенный платеж — післяплата.
