Ностальгія за Радянським Союзом досі живиться сталими міфами про «країну загального добробуту», де кожен нібито мав безкоштовне житло, бездоганну і якісну медицину та безтурботну старість. У суспільній уяві ностальгійний період СРСР нерідко постає як унікальний соціальний проєкт, позбавлений класової нерівності. Так, принаймні, повідомляли всі медіа, підручники та партійні діячі. Проте за фасадом пропагандистських гасел ховалася зовсім інша реальність: відсутність інституту приватної власності, тотальний дефіцит базових товарів, жорстка тоталітарна ієрархія та повна залежність людини від державної системи. І все це опиралось на паралельну систему бл��ту.
Ми розвінчуємо найпоширеніші стереотипи про радянське минуле. Разом із головою Українського інституту національної пам’яті, істориком Олександром Алфьоровим аналізуємо, як насправді працювала соціальна система СРСР, чому уявна «рівність» на практиці виявилася рівністю у бідності та як явище «блату» повністю помножило на нуль радянську соціальну концепцію.
МІФ 1: «У СРСР КОЖЕН ГРОМАДЯНИН БЕЗКОШТОВНО ОТРИМУВАВ КВАРТИРУ ВІД ДЕРЖАВИ»
Один із найпопулярніших аргументів «радянського добробуту» полягає в тому, що совєтська держава безкоштовно роздавала житло всім охочим. Мовляв, хоч і доводилося чекати в чергах, проте кожна сім’я зрештою отримувала власні квадратні метри.
Насправді це твердження є фундаментальним підмінюванням понять. У Радянському Союзі категорії приватної власності на нерухомість не існувало взагалі. Держава монопольно володіла всім житловим фондом, а громадянам квадратні метри надавалися виключно в користування (найм). Адже головна ознака власності – це право вільно нею розпоряджатися: продати, подарувати чи передати у спадок за власним розсудом. У СРСР цього зробити було неможливо. Якщо людина змінювала місце проживання чи роботу, квартиру доводилося залишати державі, а на новому місці – знову ставати в чергу. Повноцінне право власності на це житло українці отримали лише за часів Незалежності, під час приватизації 1990-х років.
«У Совєтському Союзі взагалі не існувало категорії приватної власності. Ваші особисті речі – це ваша інтимна приватність, але квартира чи дача були вашими лише доти, доки держава їх не забере. Основний принцип власності: можливість нею вільно розпоряджатися. Радянською ж квартирою розпоряджатися було неможливо. Її давали під час роботи й життя, а в разі зміни місця проживання її доводилося залишати», – зазначає голова УІНП, історик Олександр Алфьоров.
Джерело: www.ukrinform.ua