Український вірш, що виявився сильнішим за радянську «Правду» 04.07.2026 13:00 Укрінформ
75 років тому розпочалася кампанія переслідування Володимира Сосюри та його поезії «Любіть Україну!»
Поезію Володимира Сосюри «Любіть Україну!» українські учні вивчають у восьмому класі. Вже у модифікованому варіанті – без радянського накладення. Тобто не з переписаними на догоду Кремлю рядками, де «без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами» замінено на казенну «братню дружбу». Але на якому історичному тлі було створено цей вірш? Чому його заборонили? У чому звинувачували митця? Через що довелося пройти Сосюрі? І чому рядки цього вірша – такі прості та щирі – так неймовірно дратували радянську імперію?
50-ТИ РОКИ: АПОГЕЙ СТАЛІНІЗМУ
Кінець 40-х, початок 50-х років ХХ століття в Радянському Союзі були часами «золотого, кривавого Тамерлана» – так Володимир Сосюра згодом назве добу пізнього сталінізму в листі до свого давнього грузинського друга Георгія Наморадзе. З одного боку, Сталін – «батько народів» у зеніті диктаторської слави, а з іншого – країна, що оговтувалася від безпрецедентної за втратами та руїнами війни.
Попри те, що перемога над гітлерівською Німеччиною начебто мала б пом’якшити режим, зробити його більш людяним, цього не сталося. В країні тривали репресії: різноманітні «чистки», кампанії боротьби, арешти. Ось лише декілька прикладів: кампанія боротьби з «безрідними космополітами», боротьби з «формалізмом», «Ленінградська справа», «Мінгрельська справа», справа Єврейського антифашистського комітету, справа лікарів тощо. У липні 1951-го було заарештовано навіть Віктора Абакумова – всесильного очільника чекістського відомства.
Після відомого тосту Сталіна про «великий російський народ-переможець», республіками прокотилася чергова хвиля репресій. Не оминула вона й Україну, з якою у Сталіна були власні рахунки.
«БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ», АБО ЗНОВУ БАНДЕРІВЦІ
6 липня 1951 року Президія правління Спілки радянських письменників України на своєму засіданні заслухала повідомлення голови СППУ Олександра Корнійчука про редакційну статтю газети «Правда» «Проти ідеологічних перекручень в літературі». Російською заголовок звучав більш жорстко: «Против идеологических извращений в литературе». Звісно, слово «извращений» можна було замінити на більш нейтральне: «искажений», але перевагу – цілком свідомо – надали саме першому варіанту. Як писала «Радянська Україна», «Президія правління СППУ одностайно визнала цю статтю цілком правильною і сприйняла її як вияв більшовицького піклування про радянську літературу, як допомогу партії Леніна-Сталіна письменникам Радянської України в боротьбі проти проявів буржуазного націоналізму…»
Вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Машинопис з позначкою автора «Вилучено». Поч.1960-х рр. Фото/facebook ЦДАМЛМ України.
Анонімна стаття в «Правді», що означало пряму директиву ЦК ВКП(б) та особисто Сталіна, з’явилася 2 липня 1951 року, через кілька днів після закінчення Декади української літератури і мистецтва, що начебто пройшла з чималим успіхом. У статті критикувався вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну!» як «ідейно хибний твір»: «Вірш В. Сосюри «Любіть Україну»… викликає почуття розчарування і протесту… Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра… Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та ін.» – йшлося в «Правді».
НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВІРШ
Одне з перших видань збірки «Щоб сади шуміли», в якій був надрукований і вірш «Любіть Україну». Фото/nbuv.gou.ua.
«Любіть Україну!» поет написав у травні 1944 року, під час війни. Згодом він став окрасою збірки поезій «Щоб сади шуміли», за яку Сосюра у 1948-му отримав Сталінську премію І ступеня (100 тис. рублів). Саме для цієї збірки Сосюра, розуміючи небезпеку рядків «без неї ніщо ми…», замінив на цілком лояльні, в радянському дусі, про «братні народи». У 1951 році вірш було перекладено російською мовою поетом Олександром Прокоф’євим і опубліковано у журналі «Звезда», – але перекладено саме з тими першими, «небезпечними рядками», які наприкінці війни якось недогледіли, пропустили. Після появи «Любіть Україну» в російському перекладі та в російському журналі Сосюру звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі».
Після розгромної статті в «Правді» та хвилі, яку вона підняла, Сосюрі фактично відмовили у праві писати. Заборону з вірша зняли лише у 1958 році – через п’ять років після смерті Сталіна.
БЕЗХМАРНЕ НЕБО ДЕКАДИ І ГРІМ ІЗ «ПРАВДИ»
У романі-сповіді «Третя рота» Володимир Сосюра доволі детально описує все те, що з ним трапилося влітку 1951 року.
З 15 по 26 червня 1951 року в Москві проходила Декада української літератури і мистецтва. Помпезний захід, на якому «старшому брату» демонструвалися соціалістичні мистецькі «звершення»: опера, балет, пісні, танці, вистави, літературні твори. Переважно етнографічні за формою: опери «Богдан Хмельницький», «Запорожець за Дунаєм», балет «Маруся Богуславка», вистава «Мартин Боруля» тощо. Письменницький цех представляли Рильський, Тичина, Бажан, Сосюра, Корнійчук. Захід мав продемонструвати розквіт «національної за формою і соціалістичної за змістом» культури радянської України. До Москви поїхали 1200 українських культурних діячів. Москвичі (здебільшого українці, що осіли в білокам’яній) влаштовували гостям аншлаги. «У Москві нас дуже гостинно і гарно зустрічали – поетів, співаків, артистів… Росіяни дуже люблять українців, як і ми їх, бо ми ж брати. Радісно ми поверталися до Києва…» – обережно пише Сосюра.
Джерело: www.ukrinform.ua